Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 124

— Шкода, що ти не поділяєш моїх поглядів, тату, — сказала Пруденс.

— Та мені наплювати на твої погляди! Але клянусь тобі — не дай Боже щось станеться з моїми складами…

— Ти впливова людина, — не дала йому договорити Пруденс. — Твій голос міг би допомогти нашій справі, а твої гроші могли б піти на благо цьому грішному світу. Прислухайся, що підказує тобі твоє серце…

— До дідька, що воно там мені підказує! Ти хочеш тільки одного — зіпсувати життя всім місцевим торговцям, які й так не мають коли вгору глянути!

— І що ж ти, тату, хочеш, щоб я зробила?

— Стулила рота й зайнялася своєю сім’єю.

— Всі, хто страждає, — моя сім’я.

— Чорта лисого! Проповідуй комусь іншому, а не мені! Люди в цій кімнаті — ось твоя сім’я!

— Така сама, як і всі решта, — відказала Пруденс.

Генрі замовк. Йому аж подих перехопило від її слів.

Навіть Алму вони приголомшили. У неї зненацька так сильно запекло в очах, ніби її хтось щойно уперіщив по переніссі.

— То значить, ми для тебе — не сім’я? — запитав, отямившись, Генрі. — Що ж, добре, дуже добре. Тоді ти більше мені не донька.

— Тату, не треба… — нажахано скрикнула Алма.

Однак Пруденс урвала її на півслові й дала таку ясну й спокійну відповідь, ніби роками повторювала її в думках. Може, так і справді було.

— Як хочеш, — сказала Пруденс. — Але знай — ти зрікаєшся доньки, яка завжди була тобі вірна і яка має право сподіватися на ніжність і співчуття єдиного чоловіка, якого вона пам’ятає як свого батька. Твій вчинок жорстокий і важким тягарем ляже на твоє сумління. Я молитимуся за тебе, Генрі Віттекер. І в своїх молитвах запитаю Господа на небесах, що сталося з совістю мого тата — чи, може, в нього її зроду не було?

Генрі зірвався на рівні й розлючено грюкнув обома кулаками по столу.

— Ти мала дурепо! — рявкнув він. — У мене ніколи її не було!

Це сталося десять років тому, і відтоді Генрі не бачив своєї доньки Пруденс, а Пруденс не шукала нагоди зустрітися з ним. Алма теж бачилася з сестрою кілька разів, навідуючись до будинку Діксонів з робленим виразом безтурботності й доброзичливості. Вона вдавала, начебто проїжджала їхньою дільницею у справах й заразом захопила невеличкі подаруночки племінникам і племінницям або — напередодні Різдва — кошик зі смаколиками. Алма знала, що сестра передасть подарунки й делікатеси якійсь убогішій сім’ї, але привозити їх не переставала. Коли їхні родинні стосунки дали тріщину, Алма пропонувала сестрі гроші, але Пруденс — як та й думала — відмовилася їх узяти.

Відвідини завжди відбувалися в прохолодній і незатишній атмосфері, і Алма завжди зітхала з полегшенням, коли вони добігали кінця. Щоразу, як вона бачила Пруденс, її гризло сумління. Хоч Алму й дратувала сестрина надмірна скромність і моральність, вона не могла погамувати в собі відчуття, що батько погано повівся під час тієї останньої зустрічі з Пруденс — чи то пак, вони з Генрі обоє повелися недобре. Той випадок виставив їх у негарному світлі: Пруденс твердо (хоч і лицемірно) стояла на боці Добра й Чесноти, тоді як Генрі всього лиш захищав своє майно й відцурався своєї названої доньки. А як же Алма? Що ж, Алма стала на бік Генрі Віттекера, принаймні так виглядало: не вступилася за сестру, зосталась у Білому Акрі після того, як Пруденс пішла геть.