Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 127

Як писав великий Лінней: Natura non facit saltum.

Природа не робить стрибків.

Проте Алма вважала, що таки робить. Хай навіть малесенькі стрибки — на заячий скік. У природі явно відбувалися метаморфози. Достатньо було поглянути на розведення собак і овець, на безперевний переділ влади й володінь між різними колоніями моху на цих найзвичайнісіньких вапнякових брилах на узліссі в Білому Акрі. Алма мала певні здогадки, але ніяк не могла зліпити їх докупи. Вона була твердо переконана, що одні види Dicranum виникли з інших, давніших його різновидів. Вважала, що один вид міг постати з іншого або взагалі призвести до вимирання цілої колонії. Алма не могла збагнути, як це відбулося, але в тому, що це справді так, — не сумнівалася.

Вона відчула, як груди їй стиснуло знайоме відчуття — бажання упереміш із гострою потребою. Залишилося ще дві години до заходу сонця, коли ще можна було попрацювати надворі, перед тим як повернутися до батькових щовечірніх завдань. Щоб дослідити ті питання так, як належить, їй потрібно було більше, значно більше годин. Та їх завжди бракуватиме! Того тижня вона й так змарнувала купу часу. Кожна жива душа на світі чомусь вважала, що Алмин час належить їй. А коли ж вона зможе нарешті присвятити себе науковим пошукам?

Спостерігаючи за тим, як сонце сідає за обрій, Алма вирішила, що не поїде до Пруденс. У неї просто нема на це часу. Читати свіжий бунтарський памфлет вона теж не мала охоти. Чим Алма може зарадити Діксонам? Сестра не хотіла ні чути Алминої думки, ні приймати її допомоги. Алмі було шкода Пруденс, але вона розуміла, що їхати туди — зайве, бо й так під час кожного її візиту всі почувалися не в своїй тарілці.

Відтак Алма обернулася до своїх каменів. Витягнула рулетку й ще раз виміряла розміри колоній. Нашвидкуруч занотувала дані в блокноті.

Ще дві години, і по всьому.

А роботі кінця-краю не видно.

Артур і Пруденс муситимуть навчитися уважніше дбати про своє життя.

Розділ чотирнадцятий

Через кілька днів Алма дістала записку від Джорджа Гокса, який просив її завітати на Арк-стріт до його друкарні й подивитися на дещо незвичайне.

— Наразі більше нічого тобі не скажу, щоб не зіпсувати несподіванки, — писав він, — але, гадаю, ти вельми зрадієш, побачивши це на власні очі, коли матимеш вільний час.

Що ж, вільного часу Алма не мала. Та й Джордж теж — і саме тому його записка була мов грім серед ясного неба. Раніше Джордж писав Алмі тільки у видавничих справах або коли ставалося якесь лихо з Реттою. Але відколи вони влаштували Ретту в шпиталь Ґриффона, з нею більше не траплялося нічого лихого, а Джордж з Алмою наразі над жодною книжкою не працювали. Що ж то за нагальна справа?

Алму взяла така цікавість, що вона тут же сіла в екіпаж і рушила на Арк-стріт.

Вона застала Джорджа в підсобці — той схилився над довгим столом, встеленим сліпучим розмаїттям форм і кольорів. Коли Алма підійшла ближче, то побачила, що це велетенська колекція зображень орхідей, складених у високі стосики. І не тільки малюнки, а й літографії, рисунки і гравюри.