Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 103

У дні, коли Генрі краще почувався і мав більше справ, він давав Алмі справжню роботу. Як-от казав написати погрозливого листа позичальнику, який заліз у борги. («Скажи йому, що він має два тижні, щоб почати вертати мені гроші, а то я зроблю так, що його діти проведуть решту життя в робітному домі», — диктував Генрі, і Алма писала: «Дорогий сер, зі щонайглибшою повагою мушу попросити Вас виплатити цей борг…») Або Генрі отримував з-за океану колекцію засушених рослин і просив Алму відживити їх у воді й швиденько накидати ескіз, доки ті не зів’януть. Або хотів, щоб Алма написала від його імені лист якомусь миршавцю на Тасманії, який заганяв себе до смерті, збираючи екзотичні рослини для компанії Віттекера.

— Напиши тому неробі, — казав Генрі й шпурляв доньці блокнот через стіл, — що мені нецікава його писанина про те, що він нібито знайшов таке-то й таке-то на берегах якоїсь затоки, назву якої він, певно, сам вигадав, бо її нема на жодній карті. Скажи йому, що мені потрібні практичні відомості. Мені начхати, що йому зле. Я теж погано почуваюся, але ж не докучаю йому зі своїми болячками! Напиши, що я обіцяю десять доларів за сотню екземплярів кожного виду, але опис мусить бути точний, а взірці має бути легко розпізнати. І хай перестане наклеювати сушені рослини на папір, бо вони тоді руйнуються, і він би, дідько його побери, мав би вже це затямити. Нехай в кожну скриньку Ворда кладе два градусники — один кріпить до самого скла, а другий вставляє в землю. І перед тим, як відправляти нові взірці, вмовить моряків забирати на ніч ящики з палуби, якщо обіцяють заморозки, бо я не заплачу йому ні шеляга ламаного за ще один ящик із чорною цвіллю замість рослини. Ага, і ще напиши, що я не збираюся платити йому наперед. Йому й так пощастило, що я його досі не вигнав, бо він тільки те й робить, що старається мене розорити. Заплачу, коли він ті гроші заробить.

(«Дорогий сер, — писала Алма, — компанія Віттекер висловлює Вам щиру вдячність за Вашу працю й просить вибачення за незручності, яких Вам довелося зазнати…»)

Цим більше ніхто не міг займатися. Тільки Алма. Все вийшло так, як і казала Беатрікс на смертному ложі: Алма не могла покинути батька.

Чи здогадувалася Беатрікс, що Алма ніколи не вийде заміж? Напевно, подумала Алма. Хто її захоче? Кому потрібна велетка добрих шість футів заввишки, голова якої аж тріщить від знань, а волосся такого ж кольору й форми, як півнячий гребінь? Найкращим — і, ніде правди діти, єдиним — кандидатом був Джордж Гокс, але і його не стало. Алма знала, що їй нема чого надіятися знайти собі годящого чоловіка, й навіть поділилася своїми міркуваннями з Ганнеке де Ґроот одного дня, коли вони разом обрізали самшит у старому грецькому саду Беатрікс.