Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 101

— І коли ж відбулися заручини? — запитала Алма.

— Якраз перед тим, як мама померла.

— Як?

— Як заведено, — холодно відповіла Пруденс.

— Це відбулося одного й того ж дня? — не вгавала Алма. Від самої думки її занудило. — Ви з містером Діксоном заручилися в той самий час, як Ретта Снов заручилася з Джорджем Гоксом?

— Я не знаю, що роблять інші, — відказала Пруденс, а тоді вже м’якшим голосом додала:

— Але здається, що десь так воно й було. Мої заручини відбулися, скоріш за все, на кілька днів раніше. Хоча це й так не має значення.

— Тато знає?

— Скоро дізнається. Артур збирався поговорити з ним після того, як мине наша жалоба.

— Але Пруденс, заради Бога, що Артур Діксон скаже татові? Та він боїться його як вогню. Не можу собі цього уявити. Артур замертво впаде, коли дійде діло до розмови! І чим ти займатимешся все своє життя, вийшовши заміж за вченого?

Пруденс випростала спину й поправила сукню.

— Ти, напевно, не знаєш, Алмо, але коли хтось оголошує про заручини, взагалі-то прийнято бажати нареченій щастя і здоров’я, надто коли наречена — твоя сестра.

— Ох, вибач, Пруденс… — спохопилася Алма, вдесяте за день засоромившись.

— Можеш не перейматися, — відповіла Пруденс і обернулася до дверей. — Я й не сподівалася почути від тебе щось інше.

У кожного в житті бував день, який хочеться назавжди стерти з пам’яті. Може, ми прагнемо забути його, бо він приніс нам такий глибокий смуток, що сама згадка про нього завдає нам нестерпного болю. А, може, хочемо назавжди викреслити якийсь день тому, що жахливо тоді повелися, виявили неймовірне себелюбство чи несосвітенну дурість. А може, когось образили, і тепер хочемо приглушити почуття провини. На лихо, в житті бувають дні, коли все трапляється нараз — коли наше серце розбите, а ми самі робимо дурниці й завдаємо непростимої образи іншим. Для Алми такий день настав 10 січня 1821 року. Вона зробила б усе, тільки б викреслити той день зі свого життя.

Вона так ніколи й не пробачила собі, що, почувши радісну звістку від своєї любої приятельки й сердешної сестри, найперше виказала ревнощі, самолюбство й (у випадку з Реттою) фізичне насилля. Чого їх завжди вчила Беатрікс? Гідність, дівчата, найважливіша в житті, і час покаже, в кого вона є. 10 січня 1821 року Алма показала себе жінкою, в якої нема ні краплини гідності.

Це не давало їй спокою ще багато років. Алма мучила себе, уявляючи — вкотре і вкотре — як вона могла по-іншому повестися того дня, коли б тільки вміла тримати себе в руках.

В уявних розмовах із Реттою Алма ніжно обіймала приятельку, щойно та згадувала ім’я Джорджа Гокса, і спокійно казала:

— Ото йому пощастило здобути твою руку!

В уявних розмовах з Пруденс вона ніколи не звинувачувала сестру в тому, що вона зрадила її таємницю Ретті, і, звісно, ніколи не казала, начебто Ретта вкрала в неї Джорджа Гокса, а коли Пруденс оголошувала про власні заручини з Артуром Діксоном, Алма тепло всміхалася, з любов’ю стискала в своїх долонях сестрину руку й казала: