Читать «Американський психопат» онлайн - страница 249
Брет Істон Елліс
І на довершення всього цього, знову з’являється Тім Прайс — принаймні мені так здається. Поки я за своїм столом одночасно викреслюю з календаря минулі дні й читаю бестселер про управління офісом під назвою «Чому вигідно бути кретином», телефонує Джин, каже, що Тім Прайс хоче зі мною поговорити, і я налякано кажу: «Впусти… його». Прайс заходить до кабінету, на ньому шерстяний костюм «Каналі Мілано», бавовняна сорочка «Айк Бехар», шовкова краватка від «Білл Бласс», шкіряні черевики на шнурівці від «Брукс Бразерс». Я вдаю, що говорю по телефону. Він сідає навпроти мене, з іншого боку столу «Палацетті» зі скляною стільницею. У нього на чолі пляма, принаймні щось схоже на це. Якщо не зважати на неї, він чудово виглядає. Наша розмова подібна на щось таке, але насправді коротша.
— Прайсе, — кажу я, потискаючи йому руку. — Де ти був?
— Таке, їздив. — Він посміхається. — Але ж повернувся.
— Шикарно, — я збентежено знизую плечима. — І як воно… було?
— Було… несподівано. — Прайс теж знизує плечима. — Було… гнітюче.
— Я наче бачив тебе в Аспені, — буркочу я.
— Гей, як ти сам, Бейтмене? — питає Прайс.
— Я нічого, — кажу я, сковтнувши. — Так… животію.
— А Евелін? — питає він. — Як вона?
— Ну, ми розійшлись, — посміхаюсь я.
— Прикро. — Він обмірковує почуте, згадує щось. — Кортні?
— Вийшла за Луїса.
— Ґрасґріна?
— Ні. Керрузерса.
Прайс і це обдумує.
— Маєш її номер?
Я записую його для нього і кажу:
— Тебе не було цілу вічність, Тіме. Що сталося?
Я знов помічаю пляму в нього на лобі, хоча у мене таке відчуття, якби я спитав когось, чи є вона там, він (чи вона) сказав би, що ні.
Прайс підводиться, бере папірець із номером.
— Я повернувся. Ти, видно, пропустив це. Втратив слід. Через переїзд, — він робить багатозначну паузу. — Я працюю на Робінсона. Його правиця, всяке таке.
— Будеш горішок? — пропоную я йому, у марній спробі приховати те, як мене ошелешило його самовдоволення.
Він плескає мене по спині.
— Ти безумець, Бейтмене. Тварина. Справжня тварина.
— Не заперечуватиму, — слабко сміюсь я, проводжаючи його до дверей.
Він йде, а я одночасно і розмірковую, і ні, над тим, що відбувається у світі Тіма Прайса, котрий насправді схожий на світ більшості з нас — великі ідеї, хлопчачі штуки, юнак відкриває світ і володіє ним.