Читать «Американський психопат» онлайн - страница 248

В аеропорту я даю водієві інструкції — перш ніж забрати Жаннетт, заїхати до «Ф. А. О. Шварц» і купити такі речі: ляльку, брязкальце, дитяче зубне кільце, полярного ведмедика «Ґанд» і лишити їх не розпакованими на задньому сидінні. З Жаннетт усе буде добре — у неї попереду все життя (звісно, якщо вона знову не зустріне мене). До того ж її улюблений фільм — «Красуня в рожевому», і вона вважає Стінґа крутим, тож те, що з нею відбувається, не зовсім незаслужено, жаліти її не варто. Нині часи не для невинних.

День святого Валентина

Ранок вівторка, я стою біля столу у вітальні, розмовляю по телефону з адвокатом, одночасно дивлюся «Шоу Патті Вінтерс» та наглядаю за покоївкою, яка натирає підлогу воском, змиває криваві плями зі стін, викидає просочені кров’ю газети, не кажучи ані слова. Я розумію, що вона надто розгублена у світі лайна, повністю тоне в ньому, і це чомусь нагадує мені про те, що вдень має зайти налаштовувач піаніно і треба лишити швейцару записку, щоб він його впустив. Не те, щоб на цій «Ямасі» взагалі грали, просто одна з дівчат впала на неї і деякі струни (які я використав згодом) чи то порвалися, чи то вирвались. Я кажу в телефон: «Мені потрібні податкові канікули». Патті Вінтерс на екрані питає малого років восьми-дев’яти: «Хіба це не інший термін для оргії?» Дзижчить таймер мікрохвильової печі. Я підігріваю собі суфле.

Не буду заперечувати — тиждень був поганий. Я почав пити власну сечу. Я сміюся без причини. Іноді сплю під ліжком. Я постійно чищу зуби ниткою, доки ясна не починають боліти й у роті не з’являється смак крові. Вчора перед вечерею в «1500» з Рідом Ґудрічем та Джейсоном Растом мене мало не схопили в офісі «Федерал Експрес» на Таймс-сквер, коли я намагався відправити матері однієї з дівчат, вбитих мною минулого тижня, дещо, що могло б бути висушеним коричневим серцем. А от Евелін я вдало доправив з офісу коробочку з мухами разом із надрукованою Джин запискою, у якій написано, що я більше ніколи не хочу бачити її обличчя і нехай вона сяде на довбану дієту, хоча це їй насправді і не треба. Але я до свята робив і такі речі, що їх звичайна людина вважатиме добром, ось що буде доставлено до квартири Джин сьогодні зранку: бавовняні серветки «Кастелліні» з «Бендельз», крісло з лози від «Дженні Бі Ґуд», скатертину з тафти від «Барніз», кольчужну плетену сумочку, вінтажний туалетний набір із чистого срібла з «Мейсіз», білу соснову етажерку з «Конранз», едвардіанський браслет із дев’ятикаратного золота, куплений у «Берґдорфз», сотні білих і рожевих троянд.

Офіс. До мене причепилися тексти пісень Мадонни, вони вибухають у мене в голові, лунають знайомо, втомлююче, і я дивлюсь у порожнечу, мої очі ліниво блищать, поки я намагаюся забути про день, що майоріє переді мною, а потім тексти Мадонни перериває фраза, що заповнює мене неназваним страхом. «Віддалена ферма», ці слова постійно повторюються, знову і знову. Хлопець, якого я уникав весь останній рік, задрот із журналу «Форчун», який хоче написати про мене статтю, знову сьогодні телефонував, і зрештою я йому передзвонюю, щоб влаштувати інтерв’ю. На Крейґа Мак-Дермотта наскочило якесь факсове божевілля, він не відповідає на дзвінки, спілкується тільки через факс. У ранковому випуску «Пост» написано, що знайшли тіла трьох людей, які зникли на яхті минулого березня, — посічені, роздуті тіла вмерзли в кригу в протоці Іст-Рівер; містом блукає якийсь маніяк, він отруює літрові пляшки води «Евіан», загинуло вже сімнадцятеро людей; розмови про зомбі, суспільні настрої, безлад все росте, непорозуміння поширюється.