Читать «Місто Тисячі Дверей» онлайн - страница 65
Володимир Арєнєв
«Ну і справи...» — подумав Фімка.
— Гаразд, — зітхнув він. — Чого вже там, кажіть, що треба зробити, щоб пройти крізь ці Двері.
— Бачиш замкову шпаринку на малюнку? — запитав Бульчин Жуск. — Встав туди Пензель руків’ям і поверни за годинниковою стрілкою.
Варто було Фімці зробити це, як Двері несподівано збільшилися...
...чи це він став меншим?
Хоч би там що, Фімка поклав Пензель на підлогу, не озираючись (страшно ж — а раптом Двері знову стануть маленькі?!..), помахав своїм друзям рукою і ступив через поріг.
— Дурниці якісь, слово честі! — вигукнув він, коли побачив, куди потрапив.
А потрапив Фімка до себе додому; цього разу — по-справжньому!
— Тра-та-та за Бусла! — кровожерливо заволав Аверинцев, вискочивши з-за рогу. Фімка щойно вибрався з тієї щілини між парканом і гаражем і тепер збирався бігти додому. Він і гадки не мав, що потрапить назад у той самий день і в ту саму годину.
— Вибач, мені додому треба.
Аверинцев затнувся.
— Ти чого? — запитав він із підозрою. — Образився чи що?
— Та ні, просто обіцяв... батькам обіцяв, що сьогодні буду до третьої вдома.
— Ну так ти вже спізнився, зараз десь пів на п’яту, — гмукнув Аверинцев. — Слухай, — додав він обережно, — а з тобою все гаразд? Ти не захворів? Вигляд у тебе якийсь... дивний, чи що. Так одразу і не зрозумію.
Фімка відбувся жартом, мовляв, сам ти дивний, і вже рушив уздовж паркану до свого будинка, коли Аверинцев загорлав йому вслід:
— Зрозумів! Ти ж схуд, Буселе, от що!
— Дурень ти, і жарти в тебе дурні! — огризнувся Фімка.
Але насправді він злякався. Невже те, що трапилося за Дверима, може проникати й у наш світ?
Краще б це виявилося неправдою! Краще б уже Фімка дійсно занедужав і на мить втратив за гаражами свідомість, і виявилося б тоді, що Охи йому просто примарилися. Бо інакше виходить, що там дотепер чекають його повернення і що він повинен знайти для них Короля-Маляра.
Він би знайшов, слово честі! Якби потрапив у світ, схожий на Охи. Але де, скажіть, будь ласка, шукати Короля-Маляра на Землі? Може він, цей Король, узагалі звідси вирушив кудись далі, у інший світ? І як Фімка про це довідається?
А завтра, до речі, йому їхати до дитячого табору відпочинку, вже і квитки на потяг куплено.
«От візьму і залишуся тут, — з гіркотою думав він. — Вірніше, поїду до табора. І все. Я ж не винен, що так вийшло. І зробити нічого не можу».
Удома Фімка нікого не застав, батьки ще були на роботі.
Підступна Фімчина совість раптом прокинулася й картала його все сильніше і сильніше. Фімка сів за стіл і заходився малювати Двері, великі і маленькі, круглі, квадратні, розсувні, відчинені і зачинені. Він малював і думав про своїх друзів, які залишилися в Охах. Ні, він не боявся, що Сигізмунд зможе їм нашкодити. Але ті бездушні порядки, які, немов хвороба, охопили все місто...
А раптом ніхто нічого не робитиме, сподіваючись на Фімку, очікуючи, що він повернеться з Королем-Малярем?
