Читать «Місто Тисячі Дверей» онлайн - страница 67

— І що ж ви тепер робитимите? — обережно запитав Фімка. У крайньому разі він дав би дьору: тепер, схуднувши, бігти він міг довше і швидше.

— Ну, я сподіваюся якось це виправити, — зніяковіло зізнався Сигізмунд, вказуючи на таблички. — Тільки не знаю, як. Може, за допомогою Пензля?.. Але Пензель виявився справжнім лише наполовину, а потім ви його зовсім у мене відібрали. Але й у вас нічого з ним не вийшло, правда?

— Взагалі-то так. А коли ми зробили його повністю справжнім, виявилося, що ним може скористатися лише Король. Я вирушив за Королем, спеціально, але не знайшов його.

— Що ж тепер?

— А ходімте зі мною, — великодушно запропонував Фімка. — Наші усі зараз на правокачальній вежі. Може, разом щось вигадаємо.

Удвох із Сигізмундом вони пішли вулицями Охів. Зараз був ранок, нічні і денні городяни перемішалися. Вони схвильовано перемовлялися, і Фімка, прислухавшись, розібрав окремі слова: «дощ», «наші права», «відмовитися», «а як же інакше»... Він смикнув за рукав зелену горилу в солом’яному капелюшку, яка саме пробігала повз нього:

— Скажіть, будь ласка, що тут відбувається?

— Потім, — відмахнулася та. — Даруй, хлопчику, але в мене немає часу все пояснювати. Йди до правокачальної вежі, там сам зрозумієш, що й до чого.

І вона помчала далі.

— Фімко, — покликав Сигізмунд.

— Зачекайте, я...

— Фімко! Роззирнися, швидше!

— Що?

— Мені здається, чи будинки справді рухаються?

— Справді, — прошепотів вражений Фімка. — Але як таке може бути?!

— Не про те ти запитуєш, — пробурчав із кишені Мось. — Як — не важливо. Головне, чому!

Будинки продовжували рухатися, обережно і граціозно, немов гігантські циркові слони. На їхніх балконах, башточках, а то і просто на дахах сиділи господарі, скеровуючи будинки так, щоб нікого не зачепити і не покалічити.

І рухалися вони усі в одному напрямку.

До правокачальної вежі!

Перезирнувшись із Сигізмундом, Фімка поспішив услід за будинками.

— Ми тут про дещо довідалися, — подав голос Мось. — Це через правогін. По ньому права качаються тільки в один бік: від вежі до будинків. А навпаки ніяк не можна. Тому вони йдуть до вежі.

— Що значить «тому»? Навіщо їм права назад у вежу накачувати?!

— Кажуть, Лонгій-Л’Оккі з Рету-Де-Моном придумали, як можна зупинити цю порядну епідемію.

— То як?

— Вони хочуть улаштувати дощ, але не звичайний, а з прав. Адже права здатні творити дива і перетворюватися на що завгодно. І от усі городяни захочуть очистити місто від цих табличок і парканів.

— Але ж я хотів як краще! — пробурмотів збентежений Сигізмунд. — Я просто хотів, щоб скрізь був порядок!

— Порядок — це така штука, яку приймають з доброї волі, — повчально мовив Мось. — А те, що тут коїться, вже не порядок. Це — обмеження!

Вони опинилися перед вежею — там, на самому її вершечку зібралися і сестри-принцеси, і адміральша Бенбоу, і чарівник Лонгій-Л’Оккі, і Рету-Де-Мон, і Мірмелеон, і привид Гороб’янія. Щоб усім вистачило місця, Лонгію навіть довелося начарувати трохи більшу площадку.