Читать «Місто Тисячі Дверей» онлайн - страница 62
Володимир Арєнєв
— А ти думав, чого він так довго до себе нікого не приймав? — гордовито відповів Стіл. — Добре, тримайте свій Пензель, — він висунув нижню шухляду, і Фімка витяг звідти те, що спершу сприйняв за стару перуку з твердого волосся незрозумілого кольору.
— Нумо, нумо... — Лонгій-Л’Оккі зняв підроблену і приставив справжню частину. Пензель у його руках ледь помітно здригнувся і на мить засвітився.
— Працює! — захоплено закричали всі, а Стіл тріумфально ляснув дверцятами, мовляв, знай наших!
— Тепер залишилося тільки знайти ті самі Двері, через які пішов Король-Маляр, — підсумував Лонгій-Л’Оккі. — Шановні Меблі, ви випадково не знаєте, де вони можуть бути?
— Ну от, зовсім інша справа! — добродушно пробурмотів Стіл.
— Так би відразу! — відгукнулося Крісло. — Щоправда, — додало воно дещо зніяковіло, — про ці Двері ми нічого не знаємо.
— Виходить, так чи інакше, а без допомоги Меліси і Розалінди не обійтися нам, — сказав привид Гороб’янія, який уважно слухав цю розмову. — От тільки як же до палацу проникнути, адже будинок наш в облозі!
— В облозі, в облозі! — похмуро підтвердив з ґанку Сигізмунд.
— Ідіть-но сюди, — покликало їх зі спальні Ліжко. — Я вам підкажу. І Брехло, до речі, нас не зможе підслухати.
— Так нечесно! — крикнув їм Сигізмунд, але на нього ніхто не звернув уваги.
Правогін пронизує всі Охи і схожий на павутиння, тільки замість ниток у ньому труби, а у центрі цього «павутиння» знаходиться вежа, де щодня принцеса, яка качає права, власне, качає права. Звідти вони розходяться по правогону-павутинню і здатні потрапити в кожен будинок. Безпритульні будинки фундаментом чують правогін і можуть приєднуватися до нього будь-де. Точно так, як це зробив той, що колись належав Королеві-Маляру, а тепер прийняв за господаря Фімку.
Труби правогону були товщиною з Фімку... Чи навіть трохи товщі.
— Я не пролізу, — тихо сказав хлопчик. — Я там застрягну. Назавжди!
Лонгій-Л’Оккі зніяковіло кашлянув.
— Але ж іншого виходу немає. Тобто залишається, звичайно, той, біля якого чатує Сигізмунд, та навряд чи це кращий варіант.
— Ніж застрягнути? — образився Фімка.
— Ніж те, що я тобі хочу запропонувати, — м’яко вимовив чарівник.
«Перетворить, — вирішив Фімка і з виглядом приреченого на страту востаннє подивився на спальню. — На жабу перетворить. Або на муху. Щоб точно проліз у трубу. А потім випадково загубить або розіб’є окуляри, і буду я квакати чи дзижчати. Або і квакати, і дзижчати водночас, хто їх знає, цих неуважних чарівників...»
— А може, я тут зачекаю?
— Давай-давай, — донеслося з ґанку. Це Брехло помітив Шварцика, який проходив повз безпритульний будинок, і тепер посилав його за підмогою. — Скажеш гвінпінам, щоб негайно до мене і щоб шашки прихопили. Штурмом їх брати будемо, двері виламувати.
Лонгій-Л’Оккі розвів руками:
— Боюся, не дочекаєшся ти нас. Сигізмунд раніше прорветься.
— Добре, — сказав Фімка і заплющив очі. — Перетворюйте. Тільки цур не на жабу! І не на...
