Читать «Місто Тисячі Дверей» онлайн - страница 61

Над головою Фімки просвистіли дві бірюзові шашки й врізалися в Лонгія-Л’Оккі, трохи нижче його спини. Чарівник мовчки змінив напрямок бігу.

— Наворожіть же щось! — крикнув йому Фімка.

— Не можу! Мені потрібно хоча б півхвилини спокою, щоб підготуватися.

Але стільки часу вони не мали.

І тому Фімка дуже зрадів, коли побачив попереду свій безпритульний будинок.

— Повертайте он туди! Бачите, де над дверима дзвіночок висить!

Лонгій-Л’Оккі кивнув і моторно шмигонув за двері. Фімка забіг слідом за ним, і вони міцно-преміцно зачинилися зсередини.

Хоча, звичайно, могли б і не хвилюватися. Будинок однаково не впустив би до себе Сигізмунда, якщо хазяїн, тобто Фімка, не хотів цього. По той бік Брехло щосили гупав кулаками в двері, кричав щось про законність своїх вимог і наказував негайно вийти.

— Дзуськи, — гмукнув Мось. — Навіть не слухайте його, нехай собі надривається. Краще розкажіть, що з Пензлем. Чому ви вирішили, буцімто він тільки наполовину справжній?

Чарівник підніс Пензель до обличчя й уважно роздивився, ніби хотів переконатися, що не помилився.

— Так, — сказав він після довгого мовчання. — Тільки наполовину. Коли дивишся на нього через мої окуляри, відразу видно. Ручка справжня, а от сам пензлик — підробка. На жаль...

— Що ж тепер робити?

— І так завжди, — пробасив зі свого кутка знайомий Фімчин Стіл. — От повернувся він додому — ні тобі «вітаю», ні «як ся маєте». Відразу розмови розмовляє, робить вигляд, що зайнятий.

— Напевно, світ рятує, — уїдливо прорипіло Крісло. — Вони ж усі такі, герої. Що їм до звичайних меблів... навіть якщо вони не зовсім звичайні...

— Вибачте, — засоромився Фімка. — Але за нами гналися вороги і взагалі... Вітаю. Тобто очі б мої вас не бачили, — виправився він. — Дякую, що вчасно опинилися з будинком на нашому шляху, а то б...

Він здригнувся, уявивши, що б трапилося, якби Сигізмунд їх упіймав. Брехло, немов відчувши, що про нього згадали, знову заволав, вимагаючи від них негайно вийти. Потім об двері загрюкали бірюзові шашки: на щастя, без особливої шкоди. Зате Сигізмунд, схоже, дечого не розрахував. Дуже скоро почулися його вигуки. (Зрештою, бірюзові шашки завжди знаходили собі ціль, навіть якщо вона анітрохи не нагадувала ту, в яку запулював їх стрілець... зазвичай якраз і не нагадувала.)

— Це даремно він, — скрипнуло Крісло.

Начебто підтверджуючи його слова, щось важке обвалилося з даху на ґанок. Сигізмунд, здається, встиг відскочити. І, мабуть, причаївся і вичікував.

— Виходить, — замислено сказав Мось, — не вистачає верхньої частини Пензля... Гей, Столе. Здається, в одній із твоїх шухляд бачили Ми дещо цікаве. А ну висунь на секунду найнижчу.

— Нічого там немає цікавого, — пробурчав Стіл. — Всього лише друга частина Пензля, туди її сам Король поклав, коли ще жив у нашому будинку.

— Так це будинок Короля? — захопленно вигукнув Фімка.