Читать «Місто Тисячі Дверей» онлайн - страница 59

Сигізмунд злякався. Вивіски на будинках і покажчики («Прохід заборонено!», «Переходячи дорогу, не забувайте подивитися навсебіч і в небо!», «Стоянка тільки для повітряних куль п’ятої категорії надутості!») — нехай і змінилися, нічого особливого в цьому нема. Можна завжди намалювати нові, звичайні. Але він не лише таблички за цей час намалював.

У географічному парку всі доріжки зав’язалися вузлом. Сигізмунд попростував від каменя-покажчика до Долини Загублених Речей і побачив, як його страуси зникають один за одним. Немов хтось стирає їх гумкою. Загублені речі знову перемішалися в безладні купи. Сигізмунд ступив уперед, щоб хоч чимось зарадити, але доріжка раптом вигнулася і вивела його зовсім в інше місце.

Так, це була Хаща Хижих Равликів. Тут Брехло погосподарював зовсім трошки: намалював на черепашках кожного з равликів порядковий номер і прізвисько. Ну і паркан зробив декоративнішим.

Тепер паркан зник. І написи на черепашках теж — разом із черепашками!

Якось так виходило, що, зникаючи, намальовані Сигізмундом речі прихоплювали із собою в небуття і те, що існувало раніше!

Він не встиг домудрувати думку до кінця, бо Равлики його помітили. Без черепашок, до речі, вони рухалися набагато швидше. Приблизно зі швидкістю розлюченого бультер’єра. А розміром були з німецьку вівчарку.

Сигізмунд прожогом метнувся до виходу з парку, але доріжка знову схитрувала і вивела до Долини Загублених Речей. Брехло подумав, що це навмисно. Парк немов знущався з нього, дражнив цілковитим безладдям, якому не було виправдання.

— Порядники не здаються! — гаркнув Сигізмунд.

І побачив, як на крило літака, одного з тих, що стояли в Долині, вибирається живий динозавр. А за ним ще один. І ще.

Брехло упізнав їх — зрештою, він же сам і малював цих чудовиськ.

«Але як таке могло статися?!..»

Замість того щоб сушити над цим голову, Головний Порядник чкурнув світ за очі. Інакше він міг залишитися і без очей, і без голови: динозаври вже помітили Брехла і кинувся слідом.

Так швидко Сигізмунд ще ніколи не бігав. Він взагалі не дуже любив бігати, вважав, що це порушує порядок. Але хижі динозаври одразу завдали йому потрібну швидкість — щоправда, і самі не відставали, гади.

Ноги винесли Сигізмунда до Будинку Порадників. Позаду майже нечутно мчали веласираптори, але у тім-то й суть, що «майже»: тихий цокіт їхніх пазурів по кругляках бруківки був страшніший за гучне ревіння. Так поводяться лише істоти, абсолютно впевнені у тому, що станеться за кілька хвилин.

«Навіщо я їх намалював, ну навіщо?!»

Сигізмунд увірвався до Будинку, ледве не збивши з ніг Айо.

— У чому річ?.. — почав був той, потім помітив динозаврів і замкнув двері буквально перед самими їхніми мордами. — Це звідки такі взялися? — запитав він у Сигізмунда.

— Та... намалювалися, — пробурмотав Брехло, відводячи очі. — Слухай...

Почувся дзенькіт розбитого скла на першому поверсі.

Вони перезирнулися.

— Де Бульчин Жуск?!

— Він пішов прогулятися, — заспокоїв Сигізмунда Айо. — Але ж ми тут, — додав він тихо. — Скільки їх?