Читать «Вежі та підземелля» онлайн - страница 15

— Ну, свиното, чекай... ти ще в мене дістанеш... — мстиво пообіцяв він, масуючи щелепу.

Анджа розумів, що Гачок цього йому не подарує, але наразі хлопцеві було байдуже. Йому ніколи не вдавалося загадувати наперед.

Гачок почвалав геть, і Анджа обернувся до Онечки. Вона стояла, притулившись до стіни, бліда й сувора, майже така ж гарна, як колись, навіть попри свій жахливий рубець. Її губи дрібно тремтіли. Якусь мить вона стояла так, мовби не помічаючи Анджу, потім коротко схлипнула й побігла геть, залишивши свого рятівника ошелешено проводити її поглядом.

Утім, Онечка не була аж такою невдячною. Того вечора вона принесла Анджі до стайні кошика з хлібом і кістку, на якій залишався ще добрий кусень смаженого м'яса — то був справжній скарб, поцуплений, схоже, з баронського столу. Анджа подякував і знову попросив її не тікати. Цього разу вона йому не відмовила.

Вони вибралися на хурдаж — ту напівзруйновану галерею, де Анджа любив посидіти вечорами, і там, коли загусла темрява й не стало видно облич, Онечка розповіла йому про своє життя в замку.

То була сумна історія про боротьбу за ласку барона і про те, як боротьба завершилася перемогою Онечки. Перемога, однак, не принесла їй бажаної нагороди. Черенбер, — притишивши голос, оповіла Онечка, — ще, мабуть, із часів війни в Альбігоні був неспроможний на плотську любов, тож єдиною його розвагою виявилися криваві забави, після яких більшість торувала собі дорогу на цвинтар, а щаслива меншість верталася до життя каліками. Онечці пощастило.

Нині вона була однією з покоївок, що прибирали в господі й допомагали готувати баронський харч. Її життя було низкою принижень, таких, як сьогоднішня сутичка з Гачком, але вона звикла до цього, як звикла тихо сподіватися, що якась лиха година перерве життя барона, і вона зможе прийти плюнути на його могилу. Онечка замовкла на якийсь час, а потім сказала, що, можливо, ця година не так вже й далека. Черенбер, сказала вона, щойно отримав розпорядження з Дол-Друа — збирати військо. Готується війна... і не просто війна, а Священний Похід, як тоді, до Альбігону. Саме з цим барон і вирушив до Морренштиба.

Хлопець кивнув, розглядаючи далекі схили. Війна... Що ж, можливо, бажання Онечки здійсниться. А може, і його, Анджине, бажання має такі-сякі шанси? Він знав, що мріє про нездійсненне, однак війна має властивість руйнувати звичні порядки... У ті часи нормальним було мріяти про війну. Отож, він і мріяв.

• • •

«...йшлося про те, що музика — це впорядкований шум. Утім, музика — набагато більше. Адже будь-яке ритмічне повторення, нехай навіть повторення дисонансів, може бути порядком. Проте, такий порядок — мертвий, і ніщо не може вдихнути в нього життя, крім тієї творчої сили, котра складає непевність в мелодію, а плинність — в пульс єдиного ритму.

Отож, вміння творити гармонію — єдина чеснота, якої повинні прагнути ті, що бажають пізнати світ. Нехай судження про гармонію і красу розбігаються, нехай існує потворне й лихе, яке виникає попри наші бажання, а іноді — завдяки їм. Слід розуміти, що біль і страх мають інший бік — радість і надію. Саме напруга між полюсами відчуттів напинає струни всесвіту, дозволяючи їм звучати чисто і дзвінко. Той, хто зуміє розпізнати гармонію там, де зустрічаються щастя й біль, зрозуміє сенс існування і зможе творити красу, збагачуючи всесвіт.