Читать «Дівчина у павутинні» онлайн - страница 49
Давід Лаґеркранц
Запустивши посудомийну машину й вимивши раковину, він побіг викидати сміття. Він навіть устиг пропилотяжити у вітальні, полити квіти на підвіконні й дати лад книжковій шафі та полиці з журналами, перш ніж пролунав дзвінок. У двері не тільки дзвонили, а й нетерпляче стукали.
Відчинивши, Блумквіст жахнувся: перед ним стояла наскрізь промерзла Еріка. Вона буквально трусилася, наче листочок. І не тільки через погоду. На її голові навіть не було капелюха. Вітер зовсім зіпсував її охайну зачіску, а на правій щоці з’явилося щось подібне до подряпини.
— Ріккі, що з тобою? — запитав він.
— Відморозила свій чудовий задок. Не змогла зловити таксі.
— А що в тебе на щоці?
— Послизнулась, упала. Разів зо три, здається.
Він глянув на її темно-червоні італійські чоботи на високих підборах.
— Таж у тебе ідеальне взуття для глибокого снігу!
— Еге ж, ідеальне. Не кажучи вже про те, що я вранці вирішила нічого не піддягати… Геніально!
— Заходь, я тебе зігрію.
Еріка впала йому в обійми, затремтівши ще сильніше, і він міцно притис її до себе.
— Вибач, — знову сказала вона.
— За що?
— За все. За «Сернер». Я була дурепа.
— Не перебільшуй, Ріккі.
Змахнувши сніжинки з її волосся й чола, він обережно оглянув рану на щоці.
— Ні, ні, я маю тобі все розповісти, — промовила Еріка.
— Але спершу зніми з себе одяг і посидь у гарячій ванні. Хочеш келих червоного вина?
Вона захотіла, а тоді довго сиділа у ванні з келихом, що в нього Мікаел двічі або й тричі доливав. Він сидів поруч з нею на унітазі, слухаючи її розповідь, і, попри зловісні новини, їхня розмова мала примирливий характер, немов вони прорвалися крізь стіну, яку останнім часом звели між собою.
— Певна річ, ти від самого початку вважав, що я вчиняю як ідіотка, — казала вона. — Ні, не заперечуй, я тебе дуже добре знаю. Але ти мусиш зрозуміти, що і я, і Крістер з Малін не бачили іншої ради. Ми найняли Еміля й Софі — і так цим пишалися. Вони ж мало не найпопулярніші журналісти, так? Для нас то було неймовірно престижно. Це показувало, що «Міленіум» на ходу. Про нас знову пішов добрий поголос, з’явилися позитивні статті в «Резюме» й «Даґенс медія». Просто як у давні хороші часи. Чесно кажучи, особисто для мене велике значення мало те, що я пообіцяла й Софі, й Емілеві, що в нашому журналі вони зможуть почуватись упевнено. «Фінансово ми стабільні, — так я їм казала. — За нами Гаррієт Ванґер. Ми матимемо гроші на приголомшливі, глибокі репортажі». Ти й сам розумієш, що я справді в це вірила. А тоді…
— …небеса впали.
— Саме так, і річ не тільки в кризі медійного й красі рекламного ринку. На всьому позначився ще й гармидер у самому «Ванґер-концерні». Не впевнена, що ти до кінця розумів, яка там була веремія. Часом я розглядаю це майже як політичний переворот. Усі давні реакційні сили — і чоловіки, і жінки, ну, ти ж їх знаєш, як ніхто, усі расисти, уся ця темінь об’єднались і встромили Гаррієт ножа в спину. Я ніколи не забуду її дзвінка. «Я розчавлена, — сказала вона. — Знищена». Найперше їх, звичайно ж, розлютили її спроби відновити й модернізувати компанію. Ну й, звісно ж, її намір обрати в правління Давіда Ґолдмана — сина рабина Віктора Ґолдмана. Та й ми теж долучилися до цього процесу, як ти знаєш, — Андрей якраз написав статтю про стокгольмських жебраків, що видавалася нам його найкращою роботою. Її всюди цитували, навіть за кордоном. Але люди з концерну…