Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 72

Александер не знав Берліна. Він був чужий у цьому величезному місті і тепер усвідомив, що це аж ніяк не допоможе йому здійснити свій план. Коли він сам, без сторонньої допомоги, хоче побороти цілу організацію злочинців, то він повинен принаймні знати майбутнє бойовище. І Александер вирішив спочатку вивчити район Целендорф і околиці будинку на Іспанській алеї, адресу якого йому дав Кросбі. Крім того, треба знайти собі квартиру. Долари він одвезе тільки ввечері…

«Тільки ввечері? Що, знову злякався?» — подумав він, уже не довіряючи сам собі. Промайнула думка — написати поліції анонімного листа. На випадок, якщо його план зірветься.

Але він зразу ж відкинув цю думку. Анонімні листи — це не його стиль. Крім того, він міг сповістити поліції тільки те, що знав сам, а цього було так мало… Лише одна адреса, що любісінько могла виявитись адресою людини з незаплямованою репутацією, невинного посередника, до якого абсолютно неможливо причепитись.

«Нічого, якось упораюсь! — сказав собі Александер. — А тоді можна буде з легким серцем іти в поліцію: тоді буде ясно, на чиєму я боці. Впораюсь! Усе залежить від того, чи зумію я втертись у довір’я до банди. Моя успішно завершена місія і привезені долари полегшують це завдання. Треба висадити їх у повітря зсередини! Так, зсередини — оце правильний метод!..»

2

Александер зійшов з електрички на станції «Целендорф-Вест» трохи розчарований. Йому раніше стільки доводилось чути про берлінський міський транспорт! А тут, виявляється, нема нічого особливого. Нічим не краще, ніж у Гамбургу. Навіть ескалатора немає.

Він проминув кіоск, ущерть напханий газетами і всякими сумнівними журналами, і спустився вниз по сходах. Під мостом Александер здибав поліцая в голубувато-сірій уніформі («наче авіаційна», — подумав він) і в зеленому кашкеті, з гумовим кийком у руці. Александер спокійним голосом спитав його, як пройти на Іспанську алею, і той чемно пояснив йому.

Александер довго тинявся вулицями; він і сам не помічав, як сповільнюються його кроки. В грудях зростало важке почуття. Зараз він знову потрапить у тенета організації, яка буде стежити за кожним його кроком і жбурлятиме його, куди захоче, наче безвільну ганчірку.

Але він узяв себе в руки. Онде вже той будинок, який він шукає! Невеличка гарненька вілла, огороджена свіжопофарбованим парканом, ховається серед молодих канадських ялин.

Александер перейшов через вулицю, спинився перед білою хвірткою і почав розглядати прибиті на ній таблички. На першому поверсі живе якийсь лікар. А он — вицвіле прізвище людини, яку він шукає: Дойчман. Александер глянув на годинника: скоро дев’ята година, не сплять же вони й досі. Він подзвонив.