Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 50

— Хоч я ще ніколи не бачив точки, яка стояла б упоперек, — педантично пробурчав криміналрат, розпалений суперечкою, — але я визнаю, що кожний факт можна розглядати з двох боків. Ви, адвокати, завжди проповідуєте… гм… надзвичайно гуманні теорії, які мені не подобаються, які я вважаю аморальними і які призвели б світ до загибелі, якби чинити за вашими приписами.

— Гуманні, але аморальні… так-так. Ми про це ще поговоримо. А скажи, якщо ці люди дійсно живуть у Західному Берліні і ти їх спіймаєш, їх справді покарають по заслузі? Як ти думаєш, Едуарде?

Криміналрат відповів не зразу. Він засунув руку у внутрішню кишеню піджака й витяг сап’яновий бумажник. Акуратно відкрив його, вийняв звідти двадцятимаркову банкноту і простяг своїм друзям.

— Ану, як по-вашому, що це таке?

Доктор Крамер узяв банкноту і покрутив її на всі боки.

— А що, фальшива? Ти так питаєш, що треба думати… Правда, я цього не можу визначити. Начебто все гаразд: водяні знаки, контрольний штамп, номери…

— Дивна річ, — з добродушним докором промовив доктор Горн, — як мало в нас розуміються на грошах навіть освічені люди. Знають тільки, як їх заробити. Але чи вони справжні… Гм… Втім, тут і я нічого не міг би сказати. Надзвичайно майстерна підробка. Придивись ще раз гарненько.

— Ні, при всім бажанні… Я б її від кого завгодно взяв. На вигляд зовсім справжня.

Криміналрат якусь мить втішався своєю перевагою.

— Ну, кілька косметичних дефектів на ній таки є, якщо розглядати її крізь лупу. Суміщення окремих кліше досить вдале, але деякі вади є в гільйоширній сітці, тобто в отих зміїстих лініях, що наче без усякої системи вкривають банкноту. Правда, це такі тонкощі, які неспеціаліст навряд чи зможе помітити. І папір на справжніх трохи цупкіший. Чого це я надумав показати її вам? Ось подивіться, тут є напис: «Виготовлення і поширення фальшивих грошових знаків карається каторжними роботами на строк не менший за два роки».

— Досить неприємно для фальшивомонетників, — обізвався доктор Крамер. — Весь час доводиться друкувати свій майбутній вирок.

— Так, — сказав криміналрат, — у всякому разі, вони потім не можуть заявляти, ніби не знали, що їхні вчинки караються законом, як це часом буває з іншими злочинцями. Тут, Рудольфе, вже не можна відбріхуватись або, наприклад, виправдуватись «необхідністю в вищих інтересах». Ці люди добре знають, що роблять. Вони несуть усю відповідальність за свої вчинки.

Криміналрат обережно сховав банкноту, яку дав йому вдень комісар Ірінгс. Півхвилини тривало мовчання. Вітер торгав віконниці; в кімнаті поруч годинник видзвонив десяту годину.

Коли доктор Горн десь опівночі виходив з дому свого друга, все ще лив дощ. Зіррінгауз дав йому парасольку. До станції метро «Ноллендорфплац» криміналрат завжди йшов пішки. Потім він їхав лінією «А» до Рейхсканцлерплаца, а звідти було вже недалеко до його дому. Він жив на Фредеріціасштрасе, на п’ятому поверсі.

Розділ четвертий

1

У вівторок вранці, годині о десятій, у кімнаті № 379 знову почалась нарада. Крім доктора Горна і комісара Вольфа, на ній був присутній ще комісар Гергард Ірінгс. Це був високий, сухорлявий чорнявий чоловік років сорока. На його вузькому, довгастому обличчі завжди лежав вираз нудьги, так наче йому страшенно хотілося спати. Про нього розповідали, що він за весь час своєї роботи в президіумі ще ні разу не промовив підряд більше трьох фраз. Він мав репутацію спритного детектива, і недаремно доктор Горн так домагався вчора у криміналдиректора Вюрцбургера, щоб Ірінгса перевели в його відділ. Досі комісар працював у відділі в справах фальшивомонетників. Доктор Горн не знав, що Ірінгса так чи інакше збиралися перевести звідти, хоч, може, й не обов’язково до ХІІ-а. Ірінгс своїми діями в одній справі, про яку ще буде мова, накликав на себе невдоволення Вюрцбургера, а в криміналдиректора несподіване переведення до іншого відділу було ніби легкою формою покарання.