Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 52
Вольфганг Шрайєр
— Насамперед мені страшенно не подобається вираз «спеціальна деталь». Це так схоже на Ульмана. Адже Якобс, напевно, сказав, яка саме то була деталь… — Вольф похитав головою.
— Звичайно. Але яке це має значення? Адже цей Якобс такий самий спеціаліст, як і ви, колего Вольф. Якщо вся ця історія вигадана, то на такій подробиці його не впіймаєш. А взагалі, як по-вашому, історія правдоподібна?
— Пробачте, пане криміналрат, — обізвався комісар Ірінгс, — не в цьому ж справа. Хіба не можна перевірити?
— То ж бо, що ні. Принаймні в даний момент.
Шофери ще вчора вранці виїхали з Берліна з новим вантажем. Звичайно, я зв’язувався з роттердамською фірмою. Вони мені сказали, що автопоїзд не повертається назад у Голландію, а взяв у Берліні вантаж для Швейцарії. Він прибуде в Базель не раніше як завтра вранці. Як бачите, все складається досить несприятливо для нас.
— Є ще одна можливість, — сказав комісар Вольф, — симулювати телефонний виклик з Бремергафена. Може, вони щось вибовкають.
— На такий гачок їх не піймаєш, — заперечив Ірінгс. — Це їм буде тільки зайве попередження.
В двері постукали; ввійшов криміналсекретар Ульман і мовчки сів у кутку.
— Що ж до алібі… — сказав Вольф. — Не знаю… По-моєму, історія звучить досить правдоподібно. Та й для чого було Якобсові брехати? Що він цим виграє? Все одно не пізніше як завтра все розкриється.
— Час, — лаконічно сказав Ірінгс. — Він виграє час.
Вольф скептично всміхнувся.
— Якби йшлося про когось іншого, я б з вами погодився. Але Якобс? Що він, свою віллу та гараж у чемодан запакує?
— Що нам з того, справжнє це алібі чи фальшиве? — вирішив доктор Горн. — Якщо воно фальшиве, ми все одно не зможемо цього довести. Якобс багата людина. За тисячу марок можна купити яке завгодно свідчення; звичайно, коли заплатиш п’ять тисяч, ще краще…
— Я теж так думаю, — сказав Ірінгс.
— Тому, — вів далі криміналрат, — нам треба держатись Йордана.
— Цього ми вже теж не можемо, пане криміналрат, — обізвався з свого кутка Ульман. — Йордан десь зник. Останній раз я бачив його вчора опівдні, коли він увійшов у ворота гаража. Мабуть, Якобс посадив його в машину і кудись одвіз. Хіба ж можна роздивитись, хто там сидить у кожній машині, яка виїжджає з воріт?
Це була прикра несподіванка для доктора Горна.
— То ви так добре стежили за ним, що він це помітив.
Ульман ніяково посміхнувся.
— Ну що ж, тепер шукай вітра в полі. Але, з другого боку, здається, наші підозри підтверджуються. Припустімо, що ми зараз поїдемо до Якобса і спитаємо, де Йордан. Нам скажуть, що він звільнився і виїхав. «Щиро кажучи, пане криміналрат, — скаже Якобс, — я радий, що позбувся цього типа. Бо я чув, що в нього були судимості». Отакою приблизно казочкою нас почастують; я цих хлопців знаю. Нам такий візит абсолютно нічого не дасть, тільки Якобса зайвий раз попередимо. В добру халепу ми вскочили; я вже бачу, що ця історія затягнеться до безконечності.