Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 48

— Гм… Чудово почуваєш, — обізвався доктор Горн. — Чудово почуваєш — це, по-моєму, не зовсім правильний вираз. Коли мені доводиться бачити, як люди, що в нормальних обставинах були б цілком чесними, під тиском злиденних умов життя збиваються на хибну стежку, то почуваю себе не надто чудово. Я тоді питаю себе: а чи не краще було б вдатися до профілактики, ніж потім хірургічним ножем вирізати з тіла народного уражені місця. Бо що таке вся наша юстиція, як не ніж хірурга?

— Логічно, — з посмішкою сказав Зіррінгауз і поставив перед друзями ящик з сигарами. Доктор Крамер, відрізуючи кінчик довгої віргінії, обернувся до Горна:

— Скажи-но, Еде, у вас учора знову щось сталось? Мені Георг розповідав. Що ж там таке могло трапитись, що тебе й у неділю викликали? Хіба там не було чергового офіцера?

— Звичайно, був. Та коли цілий рік займаєшся загадковими крадіжками і раптом тобі сповіщають про продовження цієї серії, тут уже прокидається не тільки службовий, а й особистий інтерес.

— Загадковими крадіжками… Що ж у них загадкового?

— Самі злодії. Ми вже досить точно знаємо, що це все та сама компанія. Знаєш, кожна банда має, так би мовити, свої характерні методи роботи, свій почерк. Та сама компанія, а ми до цього часу не знаємо, хто вони такі.

— Дійсно, це таки може зачепити за живе. І що ж, учора ввечері знову?..

— Ну, не будуть же вони на мене оглядатись… Про це вже всі газети кричать: «Пограбування заводської лабораторії», «Викрадено результати дослідів»… У «Телеграфі» теж є.

Доктор Крамер мовчав, обмацуючи свій м’ясистий ніс. У сусідній кімнаті вітер грюкав відчиненим вікном. Зіррінгауз підвівся.

— Вибачте, я на одну мить, тільки зачиню вікно, поки шибки не повилітали.

Рудольф Крамер глибоко затягся сигарою, відкинувся на м’яку спинку крісла і наморщив лоба.

— Ти диви… Лабораторія… Хіба в нас взагалі ще є такі речі? Американці ж повивозили всі патенти й пустили з молотка в своїх Штатах. Цілі стоси фотокопій.

Зіррінгауз, що саме повернувся до кімнати, почув останні слова і, видно, неправильно зрозумів їх.

— А що, Рудольфе, у тебе, може, ділові зв’язки з цим підприємством? Ти ж колись займався патентним правом — до війни…

— Навряд чи тут можуть бути якісь ділові зв’язки, — з посмішкою зауважив доктор Горн. — Справа в тому, що лабораторія розташована в східній зоні — в Потсдамі.

Зіррінгауз здивовано поглянув на нього.

— Тоді яке взагалі діло нашій поліції до всього цього?

— Звичайно, ніякого, — сказав Горн, — якби не було підозри, що ці злочинці живуть у Західному Берліні.

— І в цьому разі, — зауважив доктор Крамер, — я б, на твоєму місці, Едуарде, не дуже пнувся з шкури. Поки наші гангстери мають досить такту, щоб діяти тільки за межами міста, вони для нас не страшні.

— На жаль, ми не маємо ніяких гарантій, що вони діятимуть виключно в східній зоні, — відповів криміналрат. — Крім того, для такого старого служаки, як я, це не аргумент. Зрештою, в східній зоні теж живуть німці, не можемо ж ми дозволяти нашим злочинним елементам чинити там неподобства.

— А чому б і ні? — Зіррінгауз любив подражнити Горна.