Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 122

Александер відразу взявся до роботи. Він освітлював стіни, головним чином фундамент з південної сторони, і вперто шукав потайних дверей. Не було сумніву, Якобс так заховав їх, щоб не могла знайти поліція. Однак проморочившись добру годину, він остаточно пересвідчився, що ні з котельні, ні з бункера до підземного ходу пройти не можна.

Александер трохи занепав духом від невдачі, та й жара знесилила його. Проте він був упертий і не хотів здаватися. Він вирішив обстежити фундамент у східному напрямку і через якісь дві комірчини, захаращені автомобільними камерами та порожніми каністрами з-під бензину, проник у винний погрібець. Тут було вже не так жарко. Александер зітхнув з полегкістю. Тут стояло чимало пляшок, вкритих порохом; з крана на протилежній стіні текла вода в широкий похилий жолоб, що розділяв погрібець навпіл. Таким примітивним способом у погребці підтримувалась потрібна температура.

Александер пошукав поміж пляшок і знайшов трохи пепсинового вина, — йому зразу спало на думку, що це вино п’є хіба що Джонні Літт, — і чимало пляшок з содовою водою. Спорожнивши одну з них, Александер відчув, як сили повертаються до нього.

В суміжній комірчині було повно ящиків. Він відломив тріску, бо сірники вже кінчалися, запалив її і спробував пробратися попід стіною. Його увагу привернуло те, як були складені ящики. На перший погляд здавалося, що вони кинуті будь-як, без усякого ладу. Насправді ж це було зовсім не так. Деякі ящики були без дна, і крізь них можна було пролізти, а де-не-де й піднятися по них, як по сходах. Александер, який намагався не шуміти, витратив на подолання цієї барикади більше ніж півгодини.

В одному місці поміж ящиками і стіною прохід був значно ширший. Тут стояв стелаж на шість полиць, заставлених консервними бляшанками.

Те, що консерви зберігалися в такому місці, здалося Александеру кумедним і водночас викликало в нього підозру. Вигадка Якобса була не дуже вдалою: це неодмінно насторожило б першого-ліпшого поліцая. При тьмяному полум’ї тріски Александер уважно розглядав бляшанки: тут були каліфорнійські фрукти, варення з персиків, сливи — все вкрите товстим шаром пороху. Він зняв передній ряд на землю. На четвертій полиці йому кинулась у вічі одна бляшанка з грейпфрутами: вона була чистіша і не заснована павутинням. Він узявся за неї, але не міг зрушити з місця; потім обережно обмацав її. А що, як повернути?..

Він злякано здригнувся: біля самих його ніг провалилася земля. Невеличкий люк опустився вниз, і бляшанки, що стояли на ньому, з гуркотом посипалися в темний отвір. Александер, не гаючись, почав спускатися туди. Серце в нього лунко стукало від юнацького запалу, ноги обережно ступали по щаблях іржавої драбини. Ще крок — і він, відхиливши завіску з мішковини, ступив у кругле приміщення з цементною підлогою, завбільшки таке саме, як кімната для нарад.

«Очевидно, я під східною баштою вілли», — здогадався Александер. Під стелею горіла електрична лампочка, яка, можливо, вмикалася автоматично, коли падав люк, але могло бути також, що внизу хтось є. Крім входу, крізь який Александер потрапив сюди, тут було ще троє дверей; залізна пожежна драбина зводилась прямо вгору і, мабуть, виходила аж у кімнату для нарад.