Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 89

Розділ 25. ЛОВИ

Уранці після снідання повітрулі полетіли на водяні бані, а Пинті належало розпочати лови. Рівно о дев’ятій з будинку вийшов Зелений заєць і чемненько вклонився своїй володарці, що з китайським віялом зручно розкинулася в плетеному кріслі на ґанку, аби все добре бачити. Ґанджі-баба була вбрана у білосніжну сукню, яка щільно облягала її стрункий стан, із широкими рукавами та спідницею, що надавала їй романтичного вигляду. Вона плеснула в долоні — і вухань у циліндрі раптом… розсипався на сотню зелених зайчиків, що порозбігалися по галявині. Пинтя не встиг навіть оком змигнути.

— Гей-го! Он ти як! — почухав потилицю розбійник. Зайчики тим часом все далі й далі розбігалися поміж деревами. Отаман спробував їх ловити. Але нічого не виходило: куцохвості були значно прудкіші. От де б йому знадобився вірний Кудлош!

Тим часом господиня в солом’яному крислатому капелюшку, уквітчаному маками й волошками, аж сяяла від задоволення, бачачи невдачу полювальника.

«От халепа!» — замислився Пинтя. — Тут треба іншої методи». Він вихопив пістоль, прицілився у найближчого зайця і пальнув. Вухатий підскочив у повітрі, видно, куля влучила в нього, і розпався ще на трьох зайців, що одразу розбіглися врізнобіч.

«Овва! Та це ж натуральне свинство та й годі! Вигляд цих мирних створінь може справді довести до буйного божевілля!» — розбійник витер змокріле чоло. Тут явно були задіяні чари! Коли ж він ще двічі повторив спробу устрелити зайців і їх від цього лише побільшало, Пинтя заскрипів зубами, вкрившись холодним потом. Натомість мідноволоса пані аж заливалася сміхом. Схоже, вона вже бачила себе на Татоші.

— Нікчемне штукарство! Треба негайно щось вигадати, поки я цілком з глузду не зсунувся! — шепнув розбійник вченому щурові. — Коли я їх поціляю, вони потроюються.

Але замість відповіді Фаралампас лише буркнув, що з причинними справи не має.

Зайці тим часом заполонили увесь сад і навіть не намагалися втікати, шугаючи просто перед носом мисливця. Це було явне знущання!

— Чому так виклично поводяться ці дрібні пожирачі гороху? — ще раз, але вже з притиском, запитав ватаг білого щуряку.

— Тому що ви — круглий ідіот! Лупцюйте їх, дубасьте, гамсельте, періщіть, стріляйте, нищіть, але у вас нічого не вийде. Бо справжнього Зеленого зайця тут нема! Шукайте його там, де ніколи не сподівалися б зустріти. Це й бевзю втямки!

Пинтя окинув оком усе довкола: за садом тяглися луки, далі — невеличкі ґруні, за якими вже стриміли гострі шпичаки скель. Володіння Ґанджі-баби було невеличке, але вельми затишне. Наче іграшкове.

— І де він у біса міг затаїтися, якщо тут усе як на долоні? — лаявся опришко й одразу прикусив язика, бо його погляд вперся у чепурненький двоповерховий будиночок, на ґанку якого сиділа вродлива пані у крислатому капелюсі від сонця, що вже піднялося на кілька тичок.