Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 91

Тим часом пані, що знову одягла капелюшок від палючого сонця, розгледівши, що Зелений заєць утік від переслідувача, з радощів у кріслі аж підскочила.

— Ех, зараз би нам Татоша! — зітхнув Пинтя. — Згори я швидко його б угледів!

Легінь присів на кротовину, міркуючи, що робити далі.

Дорогоцінний час утікав, як пес, що поцупив гусяче крильце. Заєць, либонь, сховався у чагарях на віддалених пагорбах. Бо більше ніщо не порушувало тутешню тишу. Ловити його у заростях не було сенсу, адже куций міг завжди прошмигнути повз них у високій траві. Останню спробу побороти невтішний жереб долі-ледащиці мисливець залишав на вечір, коли спаде безжальна спека. Та й, чесно кажучи, він уже заморився безцільно гасати цілий день у пошуках примари.

— Тут треба шукати інший спосіб! Думай, Пинтю, думай! — хмурив чоло отаман. — Ану, щурику, викладай усе, що тобі відомо про Зеленого зайця.

— Та ж ви все знаєте… Зелений заєць — перший помічник Ґанджі-баби.

— А на яку холеру він тоді здався Прунсликові?

— Ну як на яку? Той, хто вполює Зеленого зайця, стає його паном.

— Гм… — задумався Пинтя, але враз витяг Фаралампаса з торби і несподівано поцілував його в рожевий писочок.

— Боже-світе! Оце я й хотів від тебе почути! — заблищали у розбійника очі.

— Божевільний та й годі! — витирався лапками сліпий книгожер. — Церцерюк безталанний! Вороги завжди кажуть правду, друзі — ніколи!

Але отаман вже не звертав на нього уваги. Пинтя вкинув щура до тайстри і сягнистими кроками заквапився у бік гарного, густого кипарисового гаю, що здіймався на пагорбах позаду луки. Там він знайшов галявинку, захищену з усіх боків від стороннього ока. Присів на величенький камінь, порослий мохом, і почав витягати з-за череса картату хустку.

— Якщо їй можна порушувати правила, то чому мені — ні? — мурмотів він, розгортаючи хустинку. Він вийняв з неї невеличкий білий пушок і поклав собі на долоню — це було єдине, що лишилося в нього від повітрулі.

— Церцерушко! — покликав він тихенько з солодким хвилюванням. — Прилинь, мені конче потрібна твоя поміч!

Сонце вже хилилося до обрію, і доньки Ґанджі-баби ось-ось мали злітатися на вечерю. Саме на це й сподівався отаман. Як не тепер, то коли?

— Церцерушко! — ще раз погладив він тендітний пушок. — Я у великій біді! Як не прилетиш, я загину.

Аж раптом вгорі він почув голосне курликання. Це ключем летіло дванадцять прекрасних рожевих птахів. Вони прямували до ошатного будиночка, червоний дах якого чудово виднівся з цього пагорба.

— Церцерушко! Зернятко моє! Пір’ячко моє! Невже ти мене покинеш? — зітхнув розбійник з пекучою тугою в серці.

— Ще одна настирлива ідея схибнутого! Не додавай вогонь до вогню! Хто може уникнути жінок, хай уникає! — проголосив Фаралампас. — У найдраматичнішу мить «ваше пір’ячко» у кліп ока покине вас заради іншого.

Аж тут одна птаха вибилася зі стрункого ключа і, зробивши рух у бік, розвернулася, повільно знижуючись до кипарисового гаю. Інші повітрулі щось їй проквилили, але вона їх, видно, заспокоїла. Невдовзі вони зникли з овиду.