Читать «Зворотний бік світів» онлайн - страница 164

— Потримай скриньку, Остапе, — попросила хлопця.

Той узяв скриньку до рук. Мальва обережно дістала ланцюжок з оберегом. Він був теплим і приємним на дотик. Не вагаючись, вона вдягла його собі на шию.

Сонце-оберіг торкнулося її шкіри біля сонячного сплетіння, здалося навіть, що воно от-от спалить її. Мальва наповнилася сонцем. Світ довкола почав змінюватися. Як їй цього не вистачало…

— Дякую, Остапе. Ти чудовий слуга та друг. Пані Птасі дуже пощастило, що поруч з нею такий чоловік, як ти. — Хлопець трішки зашарівся і вже геть по-іншому дивився на Мальву. — Тобі треба повертатися додому, але маєш пообіцяти, що виконаєш завдання, яке я тобі дам. Я знаю, що Птахи у Яровороті зараз немає. Вона з певних причин змушена була покинути ваш світ. Так само знаю, що твій господар, пан Стриб, захворів і що Учитель Посолонь ним опікується. Звісно, в Учителя дуже багато проблем, однак я змушена просити тебе передати йому мого листа і простежити за тим, щоб він його прочитав. Зрозумів? Зробиш? Будь ласка!

Остап запопадливо закивав. Вона ще просить? Хай накаже тільки, і він для неї зірку з неба дістане. Яка неймовірна дівчина!

— Так-так, звісно, панно Мальво. Для вас, що завгодно…

— Стоп! — різко перебила Остапа. — Якщо хочеш, щоб ми стали друзями, то говори мені «ти», без «панна» і так далі. Гаразд? Просто Мальва.

Остап усміхнувся і вже геть не пафосно заговорив:

— Добре, Мальво, я все передам.

— От і файно. — Мальва витягає зі свого ранця вчетверо складені аркуші паперу, обережно кладе їх до скриньки та зачиняє її. — Передай Учителеві Посолоню з рук у руки та простеж, щоб прочитав.

— Обіцяю. Зроблю. — Остап киває. Тоді ховає скриньку за пазуху. — Е, той, — ніяковіючи озивається хлопець. — Мальво, ми ще зустрінемося? І наша зустріч це не випадковість?

— Зустрінемося, Остапе. Обіцяю. Усе тільки починається, принаймні для нашого Всесвіту точно. І все обов’язково буде добре. Бо якщо ні, то це ще не кінець. Так сказав мені один дуже хороший друг, вірний, справжній друг.

Вона підходить до хлопця впритул. Стоїть так близько, що він може розгледіти веснянки на її обличчі, бісики в очах, сум у кутиках уст. Йому аж перехоплює подих. Мальва торкається рукою його вій, ніжно проводить по щоці, поривчасто цілує в губи та, швидко перейшовши дорогу, не озираючись, йде геть від заскоченого поцілунком Остапа.

Хлопець стоїть якусь мить, приголомшений, але щасливий. Відчуває, як у серці розпускається ніжна прекрасна квітка. Квітка Мальва. Тоді посміхається сам собі, весняному небу, не зважає зовсім на холод, який шпичаками впивається в босі ноги. Тоді враз згадує про скриньку, серйознішає, перебігає на інший бік вулиці та зникає у скверику на Золотій, між голими деревами. Він повинен передати послання Учителю, і він його передасть, і простежить, щоб той його прочитав, чого б це йому не коштувало. Він уміє бути наполегливим.

Уже вдома Мальва картала себе, що не озирнулася, не подивилася ще раз в очі хлопцеві уже після поцілунку. Хотіла знати його реакцію на свій імпульсивний вчинок, яким вона змінювала майбутнє. Не лишень листом. Знала точно, що хлопець передасть його Посолоню, а якщо той з якихось причин не захоче його читати, то Остап примусить… У листі було про всіх. І про сірих, і про Дзеванну, і про Стрибога, і про Птаху, і про Перуна, і про неї. Усе, що, на думку Мальви, убило Всесвіт. Вона багато разів переписувала листа. Намагалася не пропустити жодної поради Оракула, старалася бути переконливою та лаконічною. Знала, якщо не почати щось змінювати, то сірість вкотре переможе. Хотіла, щоб Посолонь одразу повірив їй. Виклалася повністю в листі.