Читать «Зворотний бік світів» онлайн - страница 163

Сьогодні той самий день, коли вона побачить Остапа і все почнеться знову. Ось і знайомий під’їзд, один з небагатьох на цій вуличці та й, очевидно, у всьому Львові, на якому досі не має кодового замка. Порівнялася з брамою, чекала, відраховуючи секунди «один, два, три… п’ять…»

Не втрималася й кліпнула.

Остап ніби з-під землі вичаклувався. Стояв перед нею, такий рідний і водночас такий далекий. Сонце Яровороту тягнулося хвостиком за ним та освітлювало його постать. Перше бажання, яке ледве притамувала в собі, це кинутися йому на шию та розцілувати, а потім заплакати та розповісти, як вона тужить за ним, як їй важко поміж людьми, які її геть не розуміють.

Босий, вбраний у полотняні світлі штани, довгу сорочку, підперезану паском з грубого шнурка. За поясом варган. Стоїть, відхекується, крутячи цікаво головою. Нарешті його очі зосереджуються на Мальві і привітна щаслива усмішка розквітає на вустах:

— Це ти! Ти! Тобто ви! Знайшов, нарешті, вдало цього разу перемістився.

Він радісно плескає в долоні, а Мальва стоїть, як причмелена, готова будь-якої миті розплакатися.

Врешті Остап зупиняється, ховаючи радість. Піднімає руки долонями вгору й урочисто промовляє:

— Йменням Сварожого кола вітаю вас, панно Мальво! Вибрана великою матір’ю, я слуга ваш віднині!

Мальва у відповідь легко кланяється. Поруч метушливе й буденне життя. Перехожі обходять їх, не звертаючи увагу на дивну розмову.

Остап вдоволено продовжує. Схоже, дівчина його добре розуміє.

— О, панно Мальво! Мене послала до вас із дорученням пані Птаха. Вибачте, що спізнився на кілька днів. Дещо наплутав з її варганом, от і не туди перемістився. Але цього разу все зійшлося: місце, планети, світло. Ви така одна на тисячі сонць, пломінь ніколи з нічого не з’являється, — голос хлопчини тремтить від збудження. — Ледве не повернув назад, коли побачив чудернацький одяг. Думав, знову не туди втрапив. Знаєте, варгани майже не слухають смертних. Однак ваша посмішка та очі… А ще сяйво, яке йде з вашого серця, о, панно Мальво, його ні з чим не сплутати. Навіть ваш чудний одяг не перешкода.

Вона сумно посміхається:

— То нічого, Остапку. Не страшно. Це світ Єдиного Бога, і тут так одягаються.

Хлопець видається трохи наполоханим. Вона знає, як його звати. Звідки?

— Не дивуйся, що я знаю, як тебе звати. Усе дуже просто. Якщо тебе послала Птаха, отже, ти Остап, її служка?

Остап ствердно киває. Мальва продовжує:

— Давай, Остапе, без високих слів та пафосу, гаразд? Залишмо це для темних чи для сірих. Ти маєш передати мені скриньку. Де вона?

Хлопчина мовчки дістає з-за пазухи дерев’яну скриньку з червоного дерева. Шанобливо, з поклоном, простягає Мальві.

Дівчина впевнено бере скриньку до рук, обережно відчиняє її. Усередині, на дбайливо вистеленій оксамитовій тканині червоного кольору, лежить Перемінник. Лишень мить милувалася ним, він здавався живим, бо тріпотів та звивався змією.