Читать «Серце гарпії» онлайн - страница 58

* * *

Сонце хилилося вже до обрію, а Галя все не йшла. Затримати її могло будь-що — сусідка, скажімо, не квапилася пособити, чи Ніка вчудила щось видатне. Та і на загал вчинки молодих матерів керувалися своєю осібною логікою, в якій Ярка навіть не пробувала розібратися (авжеж, три години поспіль колисати полотняного Зайчика, в якого відвалилося вушко — то було іще зразком доцільності), отож і не надто тим переймалася. Час, утім, збігає помалу, і знуджена уже спогляданням води та далекого грозового хмаровиння, Ярка вирішує спуститися до піску і виламати патичок, аби накреслити там кілька карлючок. За тим інтелектуальним заняттям зрештою її і застає Никанорова невістка.

— Це що таке? — сторожко цікавиться Галя.

— Чорна тека, — неуважно відказує креслярка.

Галя, звісно, з концепцією незнайома, тож Ярці доводиться пояснювати свою любов до власноруч надряпаних логічних зв’язків.

— Інфографіка, — поважно киває Галя, тоді, зваживши на Ярчин подив, пояснює. — В мене брат був дизайнер. Тобто, і зараз є. Десь там.

Молода жінка тяжко зітхає, задивившись удалину.

— І що ж це за схема? — врешті обсмикує себе і удає цікавість.

Ярка вагається. Сказати? А, власне, чом би й ні? Скоро Галя так чи сяк дізнається — або від Нестора, або іще від кого.

— Та ось, — вона тицяє патичком у найбільший хрестик, — хочу з’ясувати, що вчинилося тут із вашим Приймаком.

— Навіщо?

— Та таке, — знизує плечима Ярка. — Однаково немає більше розваг. А як намалюється що цікаве, може, статтю напишу. Для «Інтересної газети».

Галя позирає помисливо. Тоді опускає очі на піщані ієрогліфи.

— Так? І що в тебе намалювалося?

— Є кілька версій, — завзято мовить Ярка. — Перша: Приймака убив Микола у пориві ревнощів. Друга — Приймака убив Нестор в аналогічному пориві. Та я знаю, що він у вас такий трохи хирлявий! Але ж в нього в музеї — неслабі каменюки! Тюк по голові — і маєш!

Отут уже Галя не витримує.

— Нестор… — аж схлипує вона від сміху. — Тюк по голові! Ну ти й вигадала! А труп де закопав?

— Труп? Справді, як же це я забула… — Ярка спиняється на мить, але тут-таки знаходить пояснення. — А на цвинтарі. В нього від «офісу» — крок дороги. Класно я придумала: труп — на цвинтарі?

— Ага! — сміється Галя. — Ідеальний злочин. А це що таке? — вона вказує ногою на якісь невиразно гуманоїдні фігури, оздоблені зате «крутою розпальцовкою».

— А це — бандюки, — пояснює Ярка. — Тільки вони більш для антуражу. Раз уже приїздили і шукали — то навряд чи самі його й пришили.

— Логічно, — киває жінка. — А це?

Обіймаючи схему кривобоким колом, біжить пунктирна лінія, поряд з якою — літери ТЗ.

— А! — радіє Ярка. — Ця версія подобається мені найбільше. «Тотальна змова».

— Тобто?

— Тобто Приймака убили всі — ну, власне, убив хтось один, але всі домовилися між собою цей факт приховати. Він же багатьох тут, схоже, дійняв. Отож усі змовилися, заманили і…

— Тюк по голові? — уточнює Галя.

— Ага!

Молода жінка ошелешено хитає головою, але врешті визнає:

— Клас!

— Ну ось, — підсумовує Ярка. — Тепер ти знаєш всю правду. По пиву?

Справді вряди-годи розважена Галя радісно киває, і креслярка веде її до води, де у прохолоді прикопано кілька пляшок, а в очереті тулиться пакет із Юхимовим в’яленим лящем. Від тої рибини якраз і виникла ідея закликати Галю на імпровізовану гулянку. Слід було поговорити з мамою Ніки — адже ж без неї не відбудеться нічого, геть нічого із того, що надумала Ярка.