Читать «Серце гарпії» онлайн - страница 57
Марина Соколян
— За його, кажете, допомоги? — чудується редактор.
— Саме так! Артур часто надає такі послуги різним компаніям. Спершу подає до газети чи журналу облудну інформацію про фірму, а після того, як статтю буде опубліковано, ображена фірма позивається до суду і отримує велику компенсацію або ж, погрожуючи судом, дістає від видання безкоштовну рекламу.
Редактор стиха присвистує. Він не наляканий, ні, в його практиці, очевидячки, такі оборудки нікого не дивують.
— То що ви пропонуєте? — питається він.
— Наш клієнт зацікавлений в тому, щоби притиснути «Делекту». Невдовзі вони подзвонять до вас зі своїми погрозами — ми хочемо, щоби ви не піддалися і погодились винести справу на суд.
— Суд можна і програти, — супиться газетяр.
— Наш клієнт компенсує витрати, — обіцяє Ярка, спокусливо нахиляючись до редактора. — Нам потрібен розголос! Справжній скандал!
— А мені він потрібен?! — обурюється редактор. — Ви про мене подумали? Що скажуть мої рекламодавці?
— А ви думали про них, коли ставили цей матеріал? — знизує плечима Ярка. — Гаразд. Дуже прошу, поміркуйте над нашою пропозицією. Ось моя візитка.
Візитка, до речі, була справжня. Належала вона справжній Сніжані Криштальській, от тільки та пихата мегера у Сихова віднедавна не працює. Ярка ретельно перебрала візитницю, перш ніж спинилася саме на ній.
— І, до речі… — всміхається вона наостанок. — Другий раз добре подумайте, перш ніж брати матеріал від цього «паладина».
Редактор неуважно киває, прощаючись, і не встигає ще Ярка вийти за двері, як він підносить слухавку та вимагає до себе менеджера з персоналу.
Ромко чекає на свою керівничку в машині неподалік від редакції. Ярка попросила його кермувати, не бажаючи їхати з вічно похмурим та невдоволеним службовим водієм. Все ж таки Ромко був свій, кревно зацікавлений в перемозі. Яка-не-яка, а все ж моральна підтримка. Ярка тішиться своїй завбачливості, вертаючись; у неї зненацька починають труситися руки.
— Ну як?! — стурбовано підкидається Ромко.
Наполохане хлопцеве обличчя викликає раптом бажання легковажно скуйовдити його білявий чуб. Усміхнувшись, Ярка сідає в машину.
— Зачекаємо трохи.
Ромко знаходить якусь веселу радіостанцію, і вони сидять щось із чверть години, слухаючи диско та безтурботне белькотіння ведучих.
— Добре, — врешті говорить Ярка. — Ось номер. Подзвони, спитай Потебню.
Хлопець бере мобільний і запитально дивиться на керівничку, але не дочекавшись відповіді, набирає номер.
— Артур Потебня тут більше не працює, — відказує похмурий голос у слухавці.
Ромко вимикає телефон і захоплено сміється.
— Але ж ти і… профі! — говорить до неї, заводячи машину.
Ярка лишень гмукає і відвертається. Проте всю дорогу до офісу, незряче споглядаючи людей, машини та квітучі липи, вона замалим не співає від щастя.