Читать «Серце гарпії» онлайн - страница 16

Того вечора Ярка на дрібні клаптики порізала свій альбом для малювання. А відтоді, наче вчарована, ревно взялася до науки. Їй раптом забаглося опинитись деінде, а хоч би навіть у тому світі із білими стінами та штучними пальмами; адже там, десь, уявне могло стати дійсним, а тут, вдома — уже, очевидячки, ні.

* * *

Дарма, що білизна була свіжою, а кімната вперше вільною від порохні — Ярка довго не могла заснути, вовтузячись та раз по раз визираючи у віконечко, повне рясних, наче спіла шовковиця, південних зір. Вже починало сіріти, коли її зборов урешті сон, але з тим, що їй наснилося, краще було би й далі милуватися зоряним небом.

Марилося, їде вона зі своїм вихователем на його розкішному чорному авто, нічне місто зазирає до вікон, зрідка блимаючи тьмяними вогнями реклам. Вона знає, що у бардачку — зброя, а у багажнику — мрець. Дивно, але довкіл уже не столиця — її маленьке містечко, яким воно було п’ятнадцять літ тому; ось і гастроном «Україна» на розі і овочевий ринок неподалік… «Він би тобою пишався», — каже водій. Машина спиняється у темному підворітті за гастрономом. «А тепер позбудься тіла». Ярка виходить з машини, відчуваючи, як її охоплює паніка. Але вона мусить бути сильною — завжди, інакше не можна, інакше він зрозуміє! Вона змушує себе іти; багажник, тихо теленькнувши, прочиняється. Торкнувшись холодного металу, вона уже знає, що побачить усередині — чиє мертве лице, загорнуте в прозорий пластик… Попри власний жах, вона піднімає покрівець, і звісно, бачить те, що… І лише тут насилу прокидається.

Серце калатає, як дурне, страшно, аж хочеться скавуліти, — а минуло, схоже, всього кілька хвилин: небо за час її марень не стало відчутно світлішим. Ярка перевертається на другий бік — так можна, казав колись тато, позбутися лихого сну… Згадка про нього, втім, не тішить, але скликає сльози. Ярка ридає ридма, як уже давненько не бувало, проте плач її виснажує, занурюючи врешті в глибокий сон без сновидінь.

Зранку вона прокидається розбитою та спустошеною, наче перекинутий глек. Ця її втеча, намагання сховатися — усе нині здається даремним, таким безглуздим, що аж смішним. Вставати немає ані снаги, ані бажання, і коли б не Галя з рушниками, може б Ярка так і лишилася нидіти в розколошканім ліжку.

— Я вас розбудила? — чудується Галя.

— Тебе, — похмуро виправляє Ярка.

— А… Ага.

Молода жінка виглядає нині свіжішою, проте нервова її непевність, мовби хтось недобрий безугавно чатує за рогом, ніде не пропала. Насилу фокусуючи погляд, Ярка бере з її рук пару запраних, проте чистих рушників.

— А як тут на предмет кави? Можна десь роздобути?

Галя роззирається.

— Ну, я не п’ю. Але… магазин, може там.

Ярка уважніше роздивляється свою гостю. На ній довга полотняна спідниця і симпатична маєчка з кицькою; лише от видніють на світлій тканині свіжі червонясті плями. Уся Галя зібрана, охайна, і дуже вже недоречні ті цятки; помітивши Ярчин погляд, жіночка знічено спалахує.