Читать «День гніву» онлайн - страница 289

І якщо на початку XIX ст. серед російських письменників покоління декабристів постать гетьмана ще інколи постає (приміром, у повісті Федора Ґлінки або у віршах Кондратія Рилєєва) як символ боротьби за свободу, то невдовзі переважна більшість істориків і письменників у Росії, а також, що ще важливіше, царських цензорів, чий вплив визначав зміст усіх друкованих видань, одностайно сприйняла «єдино-правильне» трактування Хмельницького як «возз'єднувача України й Росії», слухняного слуги царя у заходах навколо імперського проекту «збирання земель руських». Попри те, що періодично деякі інтелектуали й політики висловлювали, в дусі Петра І, думку, що, мовляв, усі без винятку українські гетьмани це «зрадники Росії», — апологетика Хмельницького в імперській ідеології, а пізніше навіть інкорпорування гетьмана у пантеон «всеросійських» героїв, із часом стали аксіоматичними. Символом отакої офіційної позиції стане «героїчний» пам'ятник Хмельницькому, поставлений 1888 р. на Софійському майдані в Києві від імені, як про це свідчив первісний напис на постаменті, «єдиної неділимої Росії». Через десятиліття, уже в Радянській імперії, в час розпалу сталінського терору 1930-х pp., ота ідеологія переросте в офіційний обов'язковий культ Богдана Хмельницького як символу «одвічного та на всі часи» «російсько-українського братерства», — втім, самозрозуміло, братерства не рівноправного, а неодмінно підкореного «благородній» владі «старшого брата».

До теми сталінського культу Богдана Хмельницького і його могутнього впливу на літературу соцреалізму та на «колективну пам'ять» українців не лише в СССР, а й у незалежній Україні, донині, ми ще повернемося. Поки що важливо відзначити, що вже у XVIII ст. царська політика впливала на зображення Хмельницького не тільки в творах росіян, адже і всі українські автори, які жили в Російській імперії, під тиском цензури писали твори з думкою про їхні видання, не маючи реальної можливості висловити погляди, суттєво відмінні від офіційної імперської версії. Навіть якщо дехто й відважився негативно зобразити постать самого гетьмана, то ж непорушними аксіомами в усіх творах, які пройшли крізь руки царських, а згодом і сталінських цензорів, залишалися головні «досягнення» політики Хмельницького, — насамперед, Переяславська угода і, мовляв, «возз'єднання» України із «великим російським народом», про які жоден автор не міг писати критично, і не ставити під сумнів їхню начебто неодмінно «благородну й позитивну» історичну важливість.