Читать «День гніву» онлайн - страница 288

А вивершенням культу Хмельницького наприкінці XVIII (чи початку XIX) ст. було трактування гетьмана в «Історії Русів» — політичному маніфесті, скомпонованому в формі літопису, якому судилося відіграти вирішальну роль у процесі формування модерної української самосвідомості. В «Історії Русів» Хмельницький зображений як хоробрий і розумний визволитель України, що відновив традиційний для русів-українців (які в «Історії» повністю відрізнені від московитів) соціополітичний лад, і як вправний політик, що повернув Україну в коло вільних держав. Причому автор «Історії Русів» послідовно применшує будь-яке позитивне значення Переяславської угоди, ба трактує її як порушення системи державно-політичної рівноваги в Європі, яке надто посилило Московію і причинилося до перетворення її на імперіялістично агресивну державу-монстра «царів могутніх і страшних». Та й відповідно до такого підходу, поряд із Хмельницьким, «Історія Русів» уводить в український пантеон ще альтернативного героя: анатемізованого московською церквою Івана Мазепу, який представлений в ореолі видатного державного діяча та відданого сина України, навіть його антимосковську коаліцію зі шведським королем Карлом XII зображено як союз заради «свободи вітчизни»… Оті два «архетипи» українських національних героїв відіграватимуть пізніше ключові ролі у формуванні національної мітології…

* * *

А втім, водночас — парадоксально — образ Хмельницького, сформований українськими інтелектуалами для захисту автономістських прав Гетьманщини, могутньо вплинув на офіційну імперську інтерпретацію особи гетьмана. Либонь, першим висловив ту нову позицію щодо Хмельницького ще в XVIII ст. Александр Ріґельман, генерал російської армії і німець за походженням, який жив в Україні і написав «Літописну оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі» (1786). У ній, спираючись на дуже тенденційну інтерпретацію козацьких літописів, Ріґельман представив образ Хмельницького як добровільного учасника імперського процесу «збирання земель руських», бо, за його інтерпретацією, гетьман — це аж ніяк не борець за свободу України, а вислужницький і лояльний прибічник царя, і єдина мета його діяльності — це, мовляв, «повернути» Росії «належні їй землі». Цю імперіалістичну доктрину, яку Ріґельман обґрунтував фальсифікаціями листів Хмельницького до царя, згодом перебрали, раніше байдужі до гетьмана, імперські історіографія та література.