Читать «День гніву» онлайн - страница 283

Ким насправді був для України свого часу й для України майбутніх століть гетьман Богдан-Зіновій Хмельницький? Видатним політиком, що зміг повернути Україні її колишній статус самобутнього чинника на європейській політичній арені? Бравим полководцем, що єдиний зумів приборкати «безголову гідру» збунтованої «черні» й перетворити її на армію, що здобула переконливі перемоги над Річчю Посполитою і звільнила українські землі від гніту польських «крулевенят»? Чи був він радше, за словами Тараса Шевченка, «нерозумним сином» України, який не мав достатніх здібностей і сил у надскладних обставинах, у які його кинула доля, та й допустився кардинальних помилок, «віддавши усе» московським «приятелям», занапастивши тим самим майбутнє своєї батьківщини?

З яких міркувань було підписано в реаліях 1650-х pp. доленосну для України Переяславську угоду? Чим вона була для нас? Чи треба розглядати її тільки в неґативному світлі? (Згадаймо бодай оцінку В'ячеслава Липинського, який вважав її підписання актом незалежності Гетьманщини, остаточним кінцем залежності від Польщі). І, нарешті, якою саме була в задумі Хмельницького та козацької еліти створена в хаосі війни Козацька держава? Якими були її суспільний устрій і самосвідомість її населення? Які ідеали та держава намагалася втілити в життя, та й чи залишаються такі ідеали актуальними для сучасної української спільноти?..

Звісно, спроби встановити хід, хронологію та характер реальних історичних подій, дослідити подробиці дій та поведінки «провідних акторів» епохи, відкрити нюанси політичних інтриг і дипломатичних переговорів — це царина науковців-істориків. Проте у сфері «колективної пам'яті», сфері емоційних узагальнень, а не конкретно документальної, суто раціоналістичної інтерпретації, — у тій сфері, яка перетворює в людській психіці події давноминулих епох на емоційно змістовну частину нашого сьогоднення, бо робить їх елементами нашої самототожності, відчуття нашого «я», — провідна функція належить белетризованим, напівуявним, оповитим серпанками леґенд оповідям-наративам із царин літератури, мистецтва, театру, кінематографа.

У тій сфері, написаний у 1947—1948 pp. і, на жаль, досі практично невідомий українському читачеві роман «День гніву» Юрія Косача (1908—1990), — блискуче талановитого і вкрай контроверсійного письменника, племінника Лесі Українки, який більшість свого життя прожив в еміґрації, — має особливе місце. Із огляду на дуже своєрідне трактування Косачем подій XVII ст., співзвучне із сьогоденням і процесами, які відбуваються в Україні після Революції Гідності, на тлі війни проти російської аґресії (процесами, які в дечому нагадують часи Хмельниччини, та й мають первісні джерела в пактах Переяславської угоди 1654 p.), «День гніву» має усі дані для того, щоб стати змістовним чинником у формуванні в нашій «колективній свідомості» нових уявлень про історію України та нових інтерпретацій понять української нації та її ідентичності.