Читать «День гніву» онлайн - страница 281

Адже в історії, в нашій минувшині автор шукав та знаходив велич, героїку, яка будує й окрилює, яка дає снагу до життя. Письменник переконаний, що історична сюжетність існуватиме завжди, доки існуватиме на світі мистецтво. Митець має жити однаково в усіх епохах. За словами Ю. Косача, відмовившись від розмов із минулим, відмовляємось і від себе самих, бо немає романтизму без історії, без романтизму немає нації, а без нації немає мистецтва.

Історичній прозі Ю. Косача притаманна постійна спрага за сучасною дійсністю, і тому вона ніколи не є штучною, віддаленою від життя. Історична проза становила для нього вхід у буття, буденне, реальне, але також буття неповторне, вічне. Розуміння мистецтва зв'язане з самим поняттям епохи. Відчути епоху, її світогляд можна з мистецьких творів, дивлячись на них очима сучасної людини. Саме таким і був Ю. Косач, який намагався не лише сприймати повсякденний світ, а й творити, вкладаючи власні поняття, власні почуття і ментальність у справу служіння народові. Письменник підніс українську літературу до європейського рівня, а його історична проза стала не тільки еталоном в естетично-художньому вимірі, а й створила сучасну модель українця-патріота з палаючим серцем.

Марко Роберт Стех

Роман Юрія Косача про «Цезаря степів» і «Ordo novus» — новий лад «козацько-української революції»

Тема визвольної війни в Україні у половині XVII ст. та й постать її харизматичного провідника гетьмана Богдана-Зіновія Хмельницького, неоднозначно сприйнята крізь призму різних оцінок його діяльності та спадщини, — це одна з центральних тем української історичної белетристики. І це закономірно, бо епоха Хмельниччини (приб. 1648—1657 pp., хоча ці роки не точні, бо ж війна продовжувалася і після смерти Богдана Хмельницького, під прапорами Івана Виговського чи Петра Дорошенка) — це один із визначальних епізодів нашої історії й епохально важливе роздоріжжя, на якому Україна та її народ вибирали й карбували свою майбутню долю.

З одного боку, велике всенародне повстання 1648—49 pp., яке (бодай на певний час) об'єднало під рукою гетьмана представників усіх станів українського суспільства — від шляхтичів та ієрархів церкви — через козаків і міщанство — до найнужденніших верств суспільної «черні» — досі лишається яскравою героїчною сторінкою нашої історії. Прямим її наслідком було створення на українських землях автономної, а то й на якийсь час де-факто незалежної державної структури — Гетьманщини, яка була багато в чому зразком і моделлю для всіх майбутніх борців за українську державу.