Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 60

— Краще вже на Селі мешкати, — шепнула сама до себе. Хоча по щирості, Села вона також не знала, бо ж завжди жила на околиці. — Але насправді я люблю тільки Ліс, — зітхнула Панянка, коли вони швидкою ходою ввійшли за Містечкові мури. Її Опікунка йшла, випроставшись, і з сивої, розкуйовдженої сільської жебрачки вона перетворилася на сильну зрілу жінку, потовчену життям, але ще здатну працювати.

— Куди ви, телепні, лізете? — замислена Панянка аж підскочила, почувши над собою цей чужий ворожий голос. У широкій брамі, що вела в глибину Містечка, стояв Загарбник зі списом, перегородивши їм дорогу далі.

— Ми шукаємо роботи, ясновельможний пане, — пробелькотіла Чарівниця. — На селі взимку нічого їсти, а в місті цілий рік є якась робота… Ось ми з хлопчиком… це небіж мій…

— Годі патякати, — грубо обірвав її вартовий. — Вам сьогодні пощастило. Можете попитати в Ратуші. Там шукають робітників будувати новий міст, бо старий вже розлетівся. Буде вам дах над головою і що їсти…

…і штовхнув їх так сильно, що Чарівниця заточилася на найближчу стіну.

На вулицях Містечка було порожньо. Ніхто добровільно не виходив зі своїх домівок, які давали оманливе відчуття безпеки. Лишень зрідка якийсь переляканий перехожий прослизав попід стінами будинків. Будинки були наче напівзруйновані. З-за брудних шибок часом виглядало чиєсь сполохане обличчя й відразу зникало. Лише Загарбники галасуючи проїжджали на своїх великих чорних конях, виблискуючи збруєю і байдуже поглядаючи на побиту життям жінку з худющим хлопчаком.

— Тут мало статись щось недобре, і до того ж недавно, — шепнула Чарівниця до своєї вихованки. — Життя в Містечках віддавна вже перестало бути радісним, жвавим і спокійним. Воно не минає в приємній праці, але не аж таке вигасле.

У цю мить на вулиці з’явився чималий загін Загарбників. Навіть не зсідаючи із коней, вони взялися гатити списами у двері й вікна найближчих будинків, аж тріски летіли та сипались друзки скла з віконних шиб.

— На вихід! Гайда! Ану, до роботи! — репетували і далі били шибки й ламали двері.

— Бургомістр звелів міст будувати! — верещав один із Загарбників у багатому обладунку. — Всі мешканці, окрім старих і дітей, мають з’явитись біля річки! Хто за п’ять хвилин не вийде з дому, опиниться у в’язниці!

— На вихід! Хутчіше! Ворушіться! — дерли горлянки вояки, з безглуздою злобою псуючи і без того попсовані стіни.

Із найближчих домівок поволеньки почали виходити люди — чоловіки, жінки, підлітки. Схудлі, зодягнені в якесь дрантя, з переляканими обличчями, їх ставало все більше, і вони брели вперед незграбною юрбою. Чарівниця і Панянка приєднались до них.