Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 51

— Прощавай, Сестро. Може, знову зустрінемося, коли прийде Час, якщо доля нам сприятиме. Може, ніколи не дізнаємось, що таке язики вогнища. Я також бажаю цього тобі так само палко, як і самій собі, а може, навіть більше. Бо своє завдання я вже виконала, а твоє тільки на тебе чекає. І вибач, що не знаю, в чому я помилялася.

— Ще кілька Сестер є перед нами, — відповіла таємничо Третя Чарівниця. — Одна з них, остання, особливо вправно вміє віднаходити вади, тож не переймайся завчасно. І прощавай, люба Сестрице…

Третя Чарівниця довгим сумним поглядом проводжала темну фігурку своєї Сестри, що невдовзі зникла серед скель. Панянка тим часом роздивлялась її з холодним зацікавленням. Вся вона вже була у майбутньому, вважаючи, що минуле разом із Другою Чарівницею — вже перегорнена сторінка.

Чарівниця, що стояла перед нею, неймовірно нагадувала своїх попередниць. Тут, у цьому краю, де не було людських поглядів, вона виглядала здоровою, сильною, ще молодою жінкою з бистрими, хоча й нерухомими сірими очима, виразними бровами й тонкими устами. Проте досить було найменшої дрібниці — й випростана спина горбилась, гладеньке обличчя проорювали зморшки, а гострі очі затуманювали старечі більма. Це вміння кожної із Сестер змінюватися з вигляду бентежило Панянку.

Коли Друга Сестра остаточно зникла поміж скель, нова Опікунка звернулася до своєї вихованки:

— Ходімо…

Панянка, вправно оминаючи виступи скель, легко ступала поруч.

— Чого ти мене навчатимеш? — спитала зацікавлено.

— Пошани до Матері Природи, сенсу людської праці і багато іншого.

— Ой, це буде страшенно нудно! А я сподівалася, що ти далі вчитимеш мене магії! — розчаровано протягнула Панянка.

— Ти не Чарівниця, — похитала головою нова Опікунка. — Того, що ти знаєш про магію, вже й так забагато. Тепер якраз пора, щоб ти пізнала те, що мають знати люди, звичайні люди.

— Здається, я не звичайна людина, — відповіла ображено Панянка.

— Звичайна, — виразно промовила Третя Чарівниця. — Ти — звичайна людина, тільки що обдарована більшими талантами, ніж решта людей. Але це не причина для зарозумілості! Бо ж водночас на тобі лежить відповідальність набагато більша, ніж на інших людях, а це ніколи не може бути підставою для гордині. Може бути лише підставою для почуття обов’язку й відповідальності за те, щоб цей обов’язок виконати. Якщо ти не впораєшся, то підведеш не тільки себе…

— …а також і вас, Чарівниць, — буркнула Панянка.

Проте Чарівниця, з дивною зажурою, незрозумілою для Панянки, відповіла:

— Запевняю тебе, що про нас тут ідеться якраз найменше…

Розділ 10

Минуло два дні й дві ночі — Чарівниця і Панянка вийшли з дикої гірської місцевості й наблизились до людських осель. Панянка обернулась назад, і її очі, подібні на небо перед грозою, ще раз засмучено поглянули на край, вільний від Загарбників та пожадливих чужих поглядів. Однак перш ніж мандрівниці підійшли до першого Села, Чарівниця добре вимила довге золотисте волосся своєї вихованки у міцному відварі дубової кори дуба. Після цього світлі, як колоски, коси потемніли і втратили свій золотий відблиск, що так впадав у вічі.