Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 50

— Так, це вона, — підтвердила Чарівниця, і щось схоже на зворушення затремтіло в її начебто холодному голосі. Але зазвичай тонкий слух Дівчинки не вловив цього нового відтінку. Всю її переповнювала лише цікавість — яка ж вона, оця третя Опікунка?

— Вітаю вас, — спокійно промовила Третя Чарівниця, підводячись зі свого каменя. — Ви прийшли разом з першими променями сонця. Певно, вас не спіткали ніякі лихі пригоди і все сприяло подорожі?

— Особливих пригод справді не було, — кинула недбало Друга Чарівниця. — Мені довелося використати лише два з трьох чарівних перетворень, що нам належать для захисту. Може, про всяк випадок пожертвувати тобі останнє?

Третя Чарівниця звела на переніссі густі темні брови:

— Сама не знаю, що робити… Але ні, не забиратиму в тебе останнього, бо я би хотіла тебе ще побачити, коли настане Час. Тож залиш його собі. Значить, це вона? — спитала, окинувши бистрим оком супутницю своєї Сестри, так ніби оце тільки щойно звернула на неї увагу.

— Так, це Дівчинка.

— …Панянка, — виправила її Третя Чарівниця. — Наша Перша Сестра до семи років виховувала Дитя, але до тебе привела Дівчинку. А я приймаю Панянку. Бо ж їй вже сповнилося тринадцять років. Сподіваюся, вона тямуща?

— Тямуща аж понад міру, — з притиском промовила Друга Чарівниця. — Плід, коли передчасно дозріє… Сама знаєш, моя Сестро…

Третя Чарівниця й далі уважно вдивлялася в Панянку, а та, без сліду несміливості, також придивлялась до неї з ледь глузливим виразом сіро-блакитних очей.

— Побудь тут трошки, — сказала Третя Чарівниця Панянці, взявши свою Сестру попід руку. Вони відійшли стежкою між скелі. Стали за великим каменем і перешіптувались, насупивши брови.

Панянка стенула плечима й підкинула догори маленький камінчик, перетворивши його на мить на птаха — і той, не встигнувши розпростерти крила, знову впав каменем на скалисту землю.

Коли Сестри повернулися, Панянка лежала, безтурботно спершись спиною на гладенький камінь. На яскравому сонці її волосся виблискувало золотом.

— Волосся, — промовила значуще Третя Чарівниця.

— Атож. Через нього нас мало не схопили в Містечку.

— Треба буде помити його у міцному відварі дубової кори. А от очей ми їй не змінимо. Серед людей вона має опускати очі до землі. Зрештою, так власне і має поводитись мала жебрачка, — всміхаючись, додала Третя Сестра.

— Я вже тебе залишаю… Дівчинко, — шепнула Друга Чарівниця.

— Панянко, — виправила її вихованка. — Тепер я вже Панянка. Ну що ж, прощавай, — кинула лежачи.

— Ти не обіймеш на прощання тієї, що виховувала тебе й оберігала цілих шість років? Тієї, що віддала тобі свій найцінніший дар, хоча ти про це нічого не знаєш? — спитала Третя Чарівниця.

— Звісно, — Панянка чемно встала і доволі холодно обійняла Другу Чарівницю. Рука Чарівниці лагідно потягнулась до ніжного личка вихованки, немовби хотіла його погладити — і непорушно зависла у повітрі. В блакитних очах Панянки Чарівниця побачила лише холодну розсудливість. Тихо зітхнула й відвернулася.