Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 48

— А по той бік гори дорога вільна? — спитала Чарівниця.

— Ох, вони і туди також добираються. Гадаю, що цілком безпечно вам буде йти тільки вночі. А зараз вибачайте, мушу з вами розпрощатися. Трохи я знудився від вашого товариства. Люди, навіть і незвичайні, для орлів не надто цікаві.

І благородний птах величаво здійнявся вгору на своїх могутніх крилах.

— Дочекаємось сутінків і вирушимо. Якщо йтимемо швидко, доберемось до місця на світанку. Якраз вчасно, — мовила Чарівниця. — А зараз я спробую задрімати, та й тобі раджу, бо перед нами ціла ніч дороги.

Поки Чарівниця спала, Дівчинка бавилася: перетворювала шишки на вивірок, і перш ніж вони встигали вискочити на дерево, відчаровувала їх. За одну мить коричнева шишка ставала пухнастим рудим клубком і блискавично, як живе звірятко, видряпувалась на стовбур найближчої сосни. Однак перш ніж вона встигала добратись до першої гілляки — безпорадно спадала шишкою на мох. Дівчинка вдоволено всміхалася і розпочинала гру заново, тільки тепер шишковивірка добиралась до другої гілляки. Коли шишка втретє впала на землю, Чарівниця розплющила очі й кинула сухо й холодно:

— Припини цю гру. Вона жорстока.

— Жорстока? — здивувалась вихованка. — А що ти в цій грі бачиш жорстокого? Я її вигадала і, як на мене, вона дуже кумедна.

— Ця вивірка, яку ти вичаровуєш на кілька секунд, справді жива. А ти даєш їй життя граючись і граючись забираєш. А Святі Закони кажуть, що до чарів ніколи не можна вдаватись у трьох випадках: задля розваги, з бажання помсти і задля власної вигоди. Так навчали у Магічній Академії, а Святі Закони набагато давніші. Магія має служити лише добру людей, тварин, рослин і всього живого. Можна також вдаватись до чарів, коли треба захистити себе, але тільки від злої, несправедливої сили. Хіба ти не читала ці істини у Великій Книзі, коли жила у Першої Чарівниці?

— Ні, — крижаним голосом відповіла Дівчинка. — Там про це нічого не було. Ані слова.

— Мабуть, Перша Чарівниця думала, що ти сама це зрозумієш, — зітхнула Чарівниця ніби стомлено і поглянула на свою вихованку. Погляд її був уважний і стурбований. Однак Дівчинка не встигла цього зауважити — Чарівниця відвернулася.

Сутінки запали швидко. Поволі затихав пташиний щебіт на галузках дерев, мурашки позникали зі своїх вузеньких доріжок, які вони старанно протоптували у лісовому покривалі. Барвисті метелики позасинали попід листям. Із спорохнявілих дупел почали спроквола вилізати стриги. У Лісовій хащі, поблизу боліт, пересміювались літавиці. Їхні миготливі невловимі постаті з’являлись то там, то сям як мандрівні вогники.

Чарівниця і Дівчинка вирушили у глибину Лісу. Тепер вони постійно спускались додолу з іншого боку гори. Хутко перейшли узгір’я — і невдовзі вже простували поспішним кроком спорожнілими луками, а потім межами між полями. Хоча й була ніч, вирішили, що краще оминути два Села, що трапились їм по дорозі. За кілька годин мандрівниці вже підіймались на наступну гору. Чарівниця всю дорогу мовчала, і Дівчинка також не озивалась.