Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 173

— Вона житиме, — мовив Пустельник і знову жестом стримав Чарівниць, що хотіли допомогти Люелле.

— Не чіпайте її зараз, — шепнув. — Її руки наповнені Силою. Силою зцілення.

Чарівниці вражено перезирнулись. Однак Люелле не чула слів Пустельника, так зайнята була хворою жінкою, яка з кожною миттю почувалася все краще.

— Я хочу встати, — заявила та раптом. — Я вже скільки днів лежу й лежу. Почуваю себе сильною…

Дівчина поїла хвору трав’яною настоянкою і розважала бесідами. Двоє чоловіків, що принесли хвору, приголомшено остовпіли, а Пустельник тим часом говорив:

— Силу зцілення має той, хто черпає сили й радість, допомагаючи іншим. Її має кожен, хто бере на себе страждання хворого, і хоча й сам страждає, почувається щасливим. У цій Силі немає Чарів, як у вас, Чарівниць. Є тільки любов до людей. Ваша вихованка одужала. На ній вже нема жодної плями. З маленького зернятка виросла квітка — до речі, дуже гарна. А тепер поспішайте, бо за два дні надійде Свято Весни, про що тут, у Пустелі, ніхто не пам’ятає. Тут завжди однаково: душно, спекотно і весь час пражить сонце. А там, у Високих Горах, якраз закінчується зима…

— Люелле! — загукали радісно Чарівниці. — Ми йдемо у Високі Гори! До руїн Великого Храму! До Святого Каменя! Ти чуєш, Люелле? Ти вже гідна цього!

Люелле безпорадно розвела руками:

— Як я можу зараз піти, коли весь час прибувають нові хворі?

— Йди, дитя, — промовив Пустельник. — У тебе інша дорога. Цей хлопець також має йти, хоча знаю, що він хотів би тут залишитись. Його майбутнє покликання записане у Книги Часу, і він не може його змінити. Всі йдіть. Я завжди був тут сам і мушу залишатись сам. Інакше перестану бути Пустельником…

…і засміявся дитячим лагідним сміхом. Отож всі розпрощалися сердечно і зі смутком. Кожному з них — Чарівницям також — цей рік, прожитий у Пустелі, дав дуже багато — і кожен з них виніс звідси свою нову, хоча й іншу, Силу. Люелле — істинно королівську Силу зцілювати хворих і маленьке зернятко Любові до людей, що розквітло прегарною квіткою. Айок поніс із собою Силу поезії — тієї, що має владу правдиво говорити про життя й смерть, про сенс існування і сенс небуття. І цією Силою наділені лише нечисленні з поетів. А Чарівниці? Їхні здібності до магії та чарів так багато спрощували у їхньому житті — а тут вони побачили життя у всій повноті його гіркоти, страждання й радості. Збагнули також, якою помилкою було виховувати Люелле лише серед Магії та Чарів, логіки Розуму і плекати в ній дух королівської гордості.

Пустельник ще довго дивився їм услід. Їхні постаті у сліпучих хвилях білого піску ставали все меншими, і коли вже вони перетворились на маленькі цяточки, зітхнув і поблагословив їх здалеку. Життя там, серед людських осель, видавалося йому одним величезним клубком шалених пристрастей, прагнень і пожадань. І ще раз подякував своєму доброму Богові за те, що Той призначив йому життя у Пустелі.

* * *

— Пане, — озвався Буду до Урґха, — за два дні припадає Свято Весни і водночас перша річниця найбільшого свята в історії нашої Імперії…