Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 144

— Цей лис Буду ні з того, ні з сього беркицьнувся, тут ще цей туман… і чого це оті двоє так відразу в нього залізли, не роздивившись, що й до чого… Я би ні за які гроші туди не поліз… чари якісь, чи що воно таке?.. — бурмотів один зі стражників.

— Йди-но краще і хутенько когось погукай, — озвався другий. — Не подобається мені це все. А ворота треба негайно замкнути, щоб цей чарівний туман не заповз до нашого Замку. Лихий знає, може, він людям якоїсь біди наробить?

Коли Буду отямився у своїх покоях ще перед тим, як з’явився придворний лікар, — брама вже була зачинена, а вартові даремно гукали когось із лицарів. Ті, упившись вином, хиталися і нічого не розуміли.

— Відчиняйте ворота, збирайте вояків, гукайте нашого короля! — марно кричав Буду.

Коли знову відчинили браму, туман за нею був ще густіший, ніж раніше. А десяток вояків, скликаних Буду, сяк-так трималися на ногах і відмовлялися сідлати коней. Вдивлялись у клуби туману остовпіло — і їх сковував жах. І хоча кожен здогадувався, що це чари — ніхто, навіть Буду, не знав, що Чарівниця до молочної густої барви туману додала ще духу страху, і тепер всюди розходились ці пахощі, подвоївши природний страх тих, що дивилися на цей туман.

— Кожен, хто тільки туди ступить, задихнеться, — перемовлялися вояки.

— Зовсім наче молоко, ні на крок не видно. Тільки скажений туди полізе…

Урґх, якого поспішно викликали, спершу вилив собі на голову відро крижаної води, щоб витверезіти. Коли нарешті він добрався до брами і далі напівпритомний, спершу люто заревів і громовим голосом закликав свою гвардію. Але потім і сам злякався отого неймовірного туману.

— Це чари, — прошепотів зі страхом, притаманним його племені перед усім незвичайним. — А це заподіяла Чарівниця, яку ти нерозважно залишив в Арджані, а не схопив і не ув’язнив! — грізно гукнув він до Буду. — Це твоя провина, і ти заплатиш головою!

Буду стояв перед Урґхом переляканий і безпорадний. Увесь від нетерплячки аж дрижав — треба ж наздоганяти втікачів. Водночас він боявся чарів так само, як і гвардійці Урґха. Зрадивши свій народ, Буду втратив природну для його співвітчизників пошану і любов до Чарівниць і почав боятись їх набагато більше, ніж Загарбники. Головна і найцінніша ланка Пісні Єдиної, яку йому, Буду, вдалося розірвати, знову з’єдналася з рештою. Зловісний ланцюг міцно затискався на шиї володаря підкореної Імперії Урґха XIII та всіх його слуг.

— Пане, — промовив Буду, єхидно дивлячись на свого володаря, задля якого зрадив свій народ. — Якщо ця клята Пісня правдива, а те, що ця дівчина жива, підтверджує таку ймовірність, тоді ми обидва втратимо все, причому дуже швидко. Отож, поки можеш, користуйся моєю головою, бо вона краще працює, ніж голови всіх твоїх лицарів, разом узятих. Тільки я пильнував сьогодні вночі. А всі напилися. Одного мене було трохи замало для Істоти, яка знається на магії. Зрештою, у тебе зараз немає нікого на світі, крім мене, бо твій єдиний син також утік. Хто ж залишиться тобі вірний, коли ти мене вб’єш? Твій брат, що тільки й чигає на корону?..