Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 142

Стражники невпевнено перезирнулися, але переконавшись, що поблизу немає нікого, хто міг би покарати їх за те, що вони п’ють на варті, вже за мить виривали одне в одного трунок. Гіркувате зілля додало вину смаку й запаху. Жоден зі стражників не помітив Буду, що сховався здалеку за колоною і спостерігав за всім, що діється, з понурим вдоволенням. Ось і здійснились його підозри. Тепер усі в Замку п’яні, але у нього, Буду, ще є напохваті четверо тверезих і пильних стражників на головних воротах… Він бачив, як вартові під дверима Люелле попадали й поснули міцним сном. І чекав.

— Уже час. Тікаймо! — долинув до Чарівниці голос її вихованки, цього разу такий неумисне різкий, що Чарівниця аж скулилась від болю. Однак швидко оговталась і знову зібрала всі свої сили. За мить у тому місці, де вона сиділа на пеньку, почав збиратись густий, молочно-білий туман і довгим білим язиком повзти до замкових воріт…

Люелле і Айок в одежі Урґхових пахолків прочинили двері кімнати-в’язниці. Щоб вийти, їм довелось штовхати двері з усіх сил, бо дорогу перегородили стражники, що безвладно лежали на підлозі. За мить утікачі вже збігали з вежі. Ось вони, стривожені, прокрадаються через яскраво освітлене подвір’я. Але ніхто з п’яних вояків, і тих, що були напідпитку, нічого не помічав, окрім барил з вином і пивом. Більшість уже спали й голосно хропіли там, де їх зморив сон. Інші белькотіли щось незрозуміле і знай перехиляли кухоль за кухлем. Вікна Урґхових покоїв світились — видно, й там тривала радісна учта.

…з подвір’я хлопець і Дівчина перейшли у понуру тінь фортечної вежі, що вела до головної брами. А за нею був розвідний міст. Брама, як завжди була замкнена, а четверо стражників, хоча й поглядали заздрісно на своїх п’яненьких друзяк, невтомно стояли на своїх місцях.

— Відчинити, за наказом Урґха! — закричав Айок, марно намагаючись приховати тремтіння у голосі.

— І куди це ви зібрались? — спитав доброзичливо один із вартових. — Не жаль вам того пива, що у барилах залишиться?

— І справді, куди це ви зібрались? — почули раптом отруйний, тихий голосок і з пітьми з’явилась постать Буду. — Наче ж завтра ваш шлюб? Невже вам хочеться на нього запізнитись? — шипів зрадник, водночас не приховуючи своєї радості. Ось знову він, єдиний з Урґхової свити, виявив пильність. Справді, заслужив своєї високої посади! Вартові й далі стояли біля брами, не надто дослухаючись до того, що каже Буду, бо ж боялись його безглуздої злоби і воліли стояти подалі. А що як він почує запах вина, якого вони скуштували ще перед тим, як вийти на варту?

— Одне моє слово — і ви вертаєтесь у Замок, — шипів Буду з неприхованою втіхою, спостерігаючи за переляком на обличчі Айока. Спокійне обличчя Люелле його занепокоїло, і тільки-но він зібрався гаркнути на стражників, як Істота з Пісні, що весь час дивилась йому в очі, ніби хотіла проникнути у всі його думки, раптом усміхнулась з якоюсь дивною зухвалістю.