Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 140

— Це він наступник трону чи ти?! Йди до батька і скажи, що його слуга занадто багато хоче. Він зібрався давати накази навіть тобі, королівському синові. Невдовзі почне командувати і самим королем… а ти… ти справді мене кохаєш і хочеш бути зі мною якнайдовше. Хоча би для того, щоб я не передумала!

Урґх, як той лев, кружляв своїми покоями, слухаючи розумні слова, яких Люелле навчила Айока, щоб перехитрити лиса-Буду і зачепити вразливе місце самозакоханого правителя.

— Він?! Цей хирлявий раб, якого я підніс до таких висот? Пахолок зі стайні! Холоп! Він хоче давати накази тобі, моєму синові?! Він сміє казати тобі, що він чогось вимагає? Що ж — тоді я, великий Урґх, наказую тобі бути в останній вечір перед шлюбом зі своєю нареченою!

Буду, що підслуховував під дверима, зі злості аж поблід. Понурі думки, що крутились у нього в голові, стали ще понуріші. Він ніколи не чув, щоб Айок розмовляв зі своїм батьком так рішуче. Все це означало, що треба бути пильним. Ну, що ж, його панові й володареві бракує розуму й кмітливості. Раз так, то він, Буду, буде сам, особисто, з чотирма стражниками, стерегти це дівчисько цілу ніч. Не склепить очей і встереже цінну здобич. Надто багато поставлено на кін, аби необачно вірити цим двом підступним шмаркачам — Урґховому синові і цій учениці відьом!

…якраз того дня Чарівниця почула Голос своєї вихованки. Він був лагідний і тихий, ніби здібна Дівчина відразу збагнула настанови своєї Опікунки.

— Ми тікаємо сьогодні ввечері, коли стемніє.

— Куди?

— У Високі Гори.

— Йтиму туди слідом за вами, — відповіла Чарівниця. — Пошли мені знак, коли ви вже рушите. Можете покладатися на мою допомогу. Якби ж Буду намагався тобі перешкодити, подумай про свій Голос…

І Чарівниця замовкла. «Про мій голос?» — здивувалася Люелле.

Тим часом Чарівниця пробиралась крізь нетрі, аби бути якомога ближче до Замку. Після того, як вона побувала біля криниці Прадавніх Сил, її можливості й сили помножились. Завжди так було. До місця, де закінчувались руїни, вона добралась за дві години, а не за два дні. Тепер сиділа на пеньку й чекала тієї миті, коли її вихованка знову потребуватиме допомоги. Вони обидві врятують найважливішу ланку Пісні Єдиної, на яку зазіхнули варвари. Обидві?.. Адже ще є той хлопець, син Урґха. І цього можна було сподіватись. Адже не хтось інший, а вони, Чарівниці, передбачили: колись може статись і таке, що їхня Істота потрапить в лапи Урґха. І коли це було! Коли ще Люелле на світ на народилась! І цей хлопець, Айок, також. Це вони вибрали найвродливішу дівчину з роду нинішніх рабів, Арлін. Переконали її — хоча вона опиралась і боялась. Навчили її, як чинити, щоб Урґх узяв з нею шлюб. Не брехали. Щиро сказали, що її життя буде сумне й понуре, але зате — хто зна, чи її син не матиме важливої ролі в Пісні Єдиній. Також вони, Чарівниці, навчили засмучену Арлін, як виховувати свого майбутнього сина. І переконали її.

Бідна красуня Арлін плакала й боронилася, але врешті збагнула, як багато це може значити — зламати Урґхову силу у найвразливішому місці, у його синові, який все візьме від матері й нічого — від батька. «Це з нашою допомогою Арлін завоювала серце Урґха, з нашою допомогою Урґх так ошалів від кохання до неї, що пішов на нечуваний вчинок — шлюб із рабинею. Врешті, з нашою допомогою син Урґха полюбив поезію, а не меч, і йому наперед судилося полюбити Пісню Єдину. У замку Урґха поезії не було, отож перша зустріч з Піснею захопила хлопця. Пісня взяла його у полон. Перемогла материнська кров, а не батькова… — Чарівниця глибоко зітхнула й пробурмотіла насамкінець: