Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 141

— Ні, не підвела нас наша сила вершити людські долі, навіть якщо це долі ще не народжених. Ми прислужилися Великому Королівству, зламавши священні закони магії, і колись за це спокутуємо.

Підготовка до шлюбу тим часом аж кипіла. Робота на кухні не вщухала, численні страви пеклись і варились. З льохів викочували величезні барила з пивом та вином.

Урґхові вояки не могли встояти перед спокусою і вже напередодні шлюбу почали куштувати трунки — щоб перевірити, чи їхній смак достатньо вишуканий і пасує до завтрашньої учти. Надвечір п’яні з голосним реготом, хрипло горланячи пісень, хитаючись, вештались замковим подвір’ям. Однак Урґх XIII не гнівався, бо й сам зі своєю свитою охоче спорожнив не один кухоль.

«Усі в замку нетверезі, король також. Притомними залишаються лише кільканадцять стражників, — перелякано думав Буду. — Втратили голови і думають, що спіймали золотого птаха в клітку — перейматись ним уже не треба…»

— Ця пиятика сприяє нашим планам, — шепнула Люелле Айокові, дивлячись зі свого вікна на галасливу гульню.

— Так, хай нап’ються і позасинають, — поблідлі губи Айока ледве ворушились. Він боявся і навіть не намагався приховати цього від своєї нареченої. Тим більше потрібен був йому спокій, що передавався від Люелле. Насправді вона звикла до життя — вічної втечі. Чарівниці навчили її у складних ситуаціях зберігати тверезий глузд — тож, що ближче було до години втечі, то холодніше і ясніше вона мислила. Вже навіть розгадала останні слова Чарівниці про Голос…

Одежа, в яку вони мали перевдягнутись, схована була під шкурами, що вкривали постіль Дівчини. Айок приносив її сюди щодня під плащем. І тепер треба було тільки перевдягнутись. Дівчина й хлопець виглядатимуть як двоє пахолків Урґха.

Зараз стражники, що застигли під дверима кімнати Люелле і заздрісно поглядали на своїх приятелів, що вже напідпитку, мають отримати своє вино, від якого їх відразу зморить глибокий сон. Вино запропонує їм Айок і триматиметься по-справжньому вільно й по-королівськи. Але саме цього хлопець не вмів, і Люелле, стиснувши йому руку, скористалась трішки чарівними силами, щоб додати йому відваги.

— Стражники не мають побачити, що ти чогось боїшся, — повчала його, не відводячи магнетичного погляду від його очей. — Ти маєш поводитись як справжній веселий принц, якого завтра чекає шлюб. Будеш говорити з ними як пан, але доброзичливо.

Айок переміг себе. Прийшов із замкової кухні зі дзбаном і, ставши під дверима нареченої, розкуто промовив:

— Пора й вам випити за здоров’я завтрашніх молодих. Оце мій дар, дар принца своїм вірним слугам. Тут небагато, тож ви не вп’єтеся, але принаймні відчуєте смак вина….