Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 124

— Так, — промовив він несвідомо. — Може бути дівчина, і навіть багато що про це свідчить. У Пісні ніде й ніколи не сказано, але… — і хлопець майже мимоволі прошепотів:

…у цієї Істоти буде волосся золотої барви, пшениці цього краю, очі, як небо перед грозою, і невеликий магічний дар вона має від дочки Люілів, останньої з цього роду, що втекла від ворога…

— Та що ти знов бубониш якісь дурні вірші? — заверещав Урґх, схиливши своє величезне червоно-синє лице до дрібного, блідого обличчя сина.

— Він декламує рядки Пісні, які все пояснюють, — тріумфально озвався Буду. — У Істоти в сітях, у дівчини, волосся кольору золота і такі самі очі, як сказано у Пісні. Подумай, пане! Ніхто з нас ніколи над цим не замислювався, бо нас паралізував страх, надто сильний, щоб уважно прислухатись до слів Пісні. Це не просто може бути дівчина, це має бути дівчина, а не хлопець. І це довів твій чудовий розумний син, о пане…

Брат Урґха та його рідні неспокійно перезирнулися. Шанси їхнього сина, Варґхра, отримати престол після смерті дядька почали зменшуватись.

— Чого це? — спитав приголомшений Ургх. — Чого це дівчина?

— Ця Істота в Пісні описана так, що це напевно має бути дівчина. А крім того, пане, хіба ти вже забув власні родові легенди? — тріумфально допитувався Буду вже не писклявим, а рівним голосом. — Остання дочка Люіля XXIV, Люелле, наділена магічним даром, дружина Придворного Мага, втекла від погоні Урґха І і ніяких слідів від неї не залишилось. Твій прапрапрадід переслідував її по всій країні, але даремно. Його наступника довго непокоїла думка: а що як у цьому шлюбі народилась дитина? Бо ж ця дитина мала би всі права на трон. І могла би колись стати для вас небезпечною. Вояки твоїх предків вбили безліч вагітних жінок з ясним золотим волоссям, їхніх чоловіків та дітей. Але серед них не було Люелле. На жаль, твої предки, які жили пізніше і вже не відчували, що їхній владі щось загрожує, забули: десь у цій країні, вочевидь, і далі живуть справжні нащадки королівського роду. Нехай тільки по материнській лінії, але зате народжені від жінки, наділеної магічним даром. Вони забули про це, о пане. Лише Пісня Єдина, яка поширилась по всій країні і нарешті дійшла до вух Урґхів-королів, нагадала нам, що привид королівського роду, роду Люілів, цілий час десь блукає. Але сотні років від них не було ні слуху, ні духу, і вистежити спадкоємців Люіля XXIV було неможливо. Та якщо все почалося з дівчини, королівни Люелле, що близько зналася з Чарівницями, то і закінчитися все має на Дівчині. Цей магічний дар, про який ідеться в Пісні і яким має бути обдарована також та Істота, у роді Люілів успадковували лише дочки. Синам він ніколи не передавався. Отож, о пане, перед тобою — остання жива й справжня спадкоємиця роду, роду справжніх королів цієї підкореної країни…

Тіло, обплетене сіттю, різко сіпнулося. Лицарі, що зібралися навколо, перелякано сахнулися з криками: