Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 113

Айокові не довелося підслуховувати розмов у замковій кухні, щоб довідатися, що Пісня Єдина — пророча. Адже це відчувалося у кожному рядку. Так, це була пророча пісня і вона мала здійснитися. Айок був певен, що ніхто не міг стати на заваді цьому пророцтву. Аби тільки Пісня була віщою! Коли дійшов до кінця Пісні, вже знав історію Великого Королівства. Айок був надто малий, щоб дізнатись її раніше, тоді, коли ще жила його мама, — а вона, вочевидь, знала її прекрасно. Лише тепер він збагнув, що мама була надто налякана, аби щось йому розповісти, аби розкрити йому очі на те, ким він є насправді: що він тільки наполовину син дикого і жорстокого роду, який заволодів цією чудовою вільною країною, завдавши смерті більшості її мешканців. Але друга половина?.. Так, лише зараз Айок збагнув, що ціле життя мама боялася не лише свого чоловіка, Урґха XIII, а й всієї його рідні. Була перелякана, тиха й сумна, а коли чула, що наближаються чиїсь кроки, стишувала голос до шепоту і роззиралась довкола зі страхом. Вона навіть Айока у чомусь боялася — бо він також був сином дикого, безжального володаря. Тому ніколи не казала синові всієї правди. Тепер, коли Айок вивчив мелодію Пісні, ніби крізь туман згадав, що мама часом наспівувала йому її тихенько перед сном. Ця мелодія не була для нього зовсім чужа, і він легко її запам’ятав. Щоправда, мама наспівувала її без слів, як колискову. Вона хотіла, щоб син знав цю Пісню і водночас боялась цього.

Початок Пісні оповів Айокові, як багато зла і насильства приніс рід Урґха цій країні і як прегарно у ній жилося перед занепадом. А далі хлопець довідався, як було скривджено мешканців у День Завоювання і як їх кривдили довгі вісім століть — карали батогами і навіть смертю за недоведені провини, змушували до рабської праці, переслідували бунтівників там, де ніхто не смів бунтувати. Однак Пісня Єдина народилась — і її співала вся підкорена країна, хоча за цей спів можна було поплатитись головою. І та частина в Айокові, що походила з роду його матері, відчула величезну гордість. А та, що походила з плоті батька, болісно, всім своїм єством, відчула палючий сором. Айок помітив те, чого не бачив і не хотів бачити ніхто з батькового роду: вони, Загарбники, — варвари, а пригноблені мешканці поневоленого краю вміли і, мабуть, далі вміють мислити, творити, будувати. А нападники — лише грабувати, руйнувати, спустошувати. Айок раптом збагнув, що якщо рід його батька ще кілька століть тут пануватиме, останні сліди Великого Королівства зникнуть зі світової мапи. Залишаться тільки руїни, згарища, поранена земля. І, можливо, войовники Урґха лише тоді її залишать у пошуках інших, багатших країн, які можна пограбувати.