Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 110

— Навіщо аж стільки брам? — засміялася Дівчина.

— Щоб не було натовпу, коли хтось хотів відвідати короля з родиною чи інших мешканців, — також розсміялася Чарівниця. — У Палаці зранку до ночі вирувало життя. Королям також було зручно, що брам так багато. Бо коли вже їм набридав надмір гостей та прибульців з усіх країв, вони непомітно виходили й вирушали до Замку — того, в якому зараз мешкає Урґх XIII. Або йшли у свої любі Ліси.

— Тобто вони любили Ліси, — зітхнула Дівчина.

— Так. Рід Люілів виріс у Великих Лісах, і ніколи, у жодному поколінні, не згасала любов до лісової гущавини. Справді вільними й незалежними вони почувалися саме там. А ось, мабуть, і головна брама…

Від головної брами якимось чудом уціліла велика вирізьблена з каменю верхня дуга і чималий шматок бічних стін. На розхитаних завісах висіли могутні залізні двері, на яких були викувані тепер ледве помітні звірята й рослини. Дві великі клямки, ніби за іронією, у формі тонких вигнутих змійок. Щоб відчинити двері, треба було взятись за зміїні голівки.

— Ця брама вела на широкий головний двір, що оточував Палац. А сам Палац оточував стародавню Білу Залу Люіля І — оту, що була найпершим королівським Замком, — вела Чарівниця, роздивляючись довкола.

Від подвір’я залишилось небагато. І воно заросло зеленню, хоча й не такою буйною. Їй не давали розростися високі стіни палацу й товсті, щільно викладені мармурові плити блідо-рожевої підлоги.

Дівчина зупинилась у головній брамі й у захваті вбирала в себе те, що відкрилось перед її очима. Всупереч усьому, палац майже не був поруйнований. І ось зараз посеред подвір’я, оточеного легким, хоча й високим муром з білого каменю, краї якого тонули в зелені, височів Палац Королів, зведений зі сліпучо-білого каменю, з дахом, що виблискував смарагдами. Якимось чудом збереглися майже непошкодженими невеличкі тонкі вежі, яких було не злічити, а також балкончики, просторі тераси і галереї другого поверху, що тримались на тонких колонах. У самому палаці також було багато входів, але все-таки вдвічі менше, ніж зовнішніх брам. Найгарніше оздоблена була центральна брама, до якої вели широкі сходи з рожевого мармуру. Решта тридцять сім бічних брам, вигнутих дугою, так само як у мурі навколо палацу, не мали дверей. Все стояло відчинене навстіж, ніби ті, хто багато віків тому у поспіху покидав Палац, забули позачиняти двері. На подвір’ї у гарячому промінні сонця вигрівалися цілі табори змій. Побачивши мандрівниць, вони з шипінням порозповзалися і зникли у дірках та шпаринах.