Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 109
Дорота Тераковська
Дівчина здригнулась.
— Я вже не мрію створювати Щось із Нічого, — мовила Опікунці. — А ще там, на руїнах Академії Наук, я дала собі слово навчитись цього всупереч твоїй волі. Сама. З
— Бачу, що Стіни Арджани перетворюють тебе. Ти вперше визнала помилку. Здається, ти не любила цього.
— Не любила, — згодилась Дівчина.
— Так, але зараз тобі вже більше шістнадцяти років. Ти дозріваєш, дорослішаєш, а рисою дорослості є вміння визнавати помилки. Інакше навіть у п’ятдесят років ти й далі будеш дитиною. А ось одна зі стін Палацу Королів. Ми повинні знайти ворота. Я би хотіла, щоб це були головні ворота…
Вони йшли вздовж високого муру з білого каменю. Праворуч тяглися нетрі. Мур на диво дуже добре зберігся. Здавалося, що він веде неустанну війну з природою і виграє її. Він не дозволив себе знищити, і — про що все свідчило — не підпустив чагарі у глибину подвір’я палацу. Чарівниця на ходу розповідала Дівчині історію Палацу Королів. Почав будувати його вже Люіль І після того як жерці й племінні князі коронували його. Раніше рід Люілів був одним із численних князівських родів у країні, в якій жило кілька тисяч невеличких племен. Це були осілі племена, що будували свої поселення й обробляли землю. Вони мали також лицарські загони. Однак, на противагу до кочових диких племен Великих Степів, не воювали між собою, а намагались жити у гармонії.
— Щиро кажучи, Велике Королівство утворилось завдяки Загарбникам, — засміялась Чарівниця. — Їхні войовничі предки постійно нападали на мирні племена нашої країни, забирали у полон дітей, жінок, рабів, зброю і майно. Щоб дати їм належну відсіч, маленькі племена об’єднувалися у більші, ті, своєю чергою, єдналися з іншими — і так утворився великий сильний народ, пов’язаний духом спільних інтересів: потребою захищати своє спокійне життя. Тоді й вирішили обрати короля. Князі з’їхались у Високі Гори, де з прадавнини стояв Великий Храм, в якому було Святе Місце. Навіщо воно, тоді ще ніхто не розумів. Тільки найбільш утаємничені жерці підозрювали, що воно якось пов’язане із вибором короля. Спершу князі сварились між собою, але врешті найстаріший жрець, якому привидівся таємничий сон, наказав кожному князеві ставати на Святий Камінь, який сам мав показати, кому бути королем. Запальні князі так і чинили. Але Камінь або міцно спав, або скидав декотрих майже зі злом. Чимало князів тоді заявило, що це звичайнісінька нісенітниця, що жоден Камінь, навіть найсвятіший, не може визначити короля! Але тоді, коли на Камінь одним із останніх ступив нащадок роду Люілів, Святий Камінь легенько затремтів, немов з полегшею, і замерехтів теплим посвітом. Отож ніхто не був проти, аби на голову саме цього князя покласти корону і назвати його Люілем І. Усі, навіть найбільш спраглі влади, збагнули, що боги сприятимуть тільки владі Люіля. І так воно й сталося.
Уяви собі тепер, що замок, перший замок у Великому Королівстві, існує й понині! Може, він лежить у руїнах, але існує! Він став серцем Замку Королів, який збудували пізніше наступні королі цього роду. А той замок — це просто велика біла кам’яна світлиця, посеред якої стоїть кам’яний королівський трон. Згодом її назвали Білою Залою. Вона мала овальну форму, якої ніде більше не побачиш. Збудована була, як амфітеатр — кам’яні широкі сходи-лави спускались усе нижче і нижче довкола. А у самому низу у широкому округлому просторі стояв трон. Наступні королі добудовували у Замку нові світлиці, але у Білій Залі короля Люіля І нічого не змінювали. А коли затих відгомін війни із сусідніми кочовими племенами нинішніх Загарбників, замок почав перетворюватись на Палац. Він уже не був місцем оборони й битв, а місцем відпочинку. Тут приймали гостей, вчилися і розважалися. Мешкала в ньому не лише королівська родина, а також багато вчених, письменників, художників, музикантів та майстерних ремісників. Палац завжди був відчинений для будь-кого з підданих. Тому до нього і вело сімдесят сім брам — одна головна широка, оздоблена, з великими кутими залізними дверима, і сімдесят шість широко прочинених півкруглих таких же широких брам.
