Читать «Вікінг у моєму ліжку» онлайн - страница 12
Джеремі Стронґ
Лице бідолашного пана Амброзія почервоніло, а тоді побагровіло.
— Якщо я тюхтій, то ти… то ти каракатиця! — бовкнув він, а коли побачив ошелешений вираз її обличчя, додав: — Була каракатицею, коли ми одружилися, і так і залишилася каракатицею.
Він залився істеричним реготом.
Дружина схопила виделку і штрикнула його.
Зоя кинулася на кухню по допомогу, й невдовзі її батьки прибігли в їдальню рятувати ситуацію.
Сіґі щойно проковтнув останнє конфісковане в гостей курча. Підлога була всіяна кістками. Пан Амброзій стояв верхи на кріслі й щосили верещав: «Каракатиця!» Його дружина жбурляла в нього брюссельську капусту й моркву. Роджер ховався під столом, набирав повен рот підливки й намагався якомога далі її виплюнути.
Як це не дивно, на поміч Елісам прийшла пані Тиблетовата. Досі вона сиділа в кутку кімнати й похмуро за всім цим спостерігала. А от тепер вона звелась на ноги й відсунула вбік стільця.
— Та скільки ж можна, — вигукнула вона. — Як вам не соромно.
Пані Тиблетовата підійшла до Сіґурда, схопила його за бороду й потягла до стільця. Тоді рушила до пана Амброзія, стягла його з крісла і двічі ляснула по щоках, щоб угамувати. Пані Амброзії вона також дала добрячого ляпаса. Тоді запхала руку під стіл, схопила Роджера за вухо, щосили смикнула й також посадила хлопця на місце.
Після цього запала приголомшлива тиша, у якій четверо осіб тримали себе за щоки й боязко поглядали на пані Тиблетовату. Вона обвела їх грізним поглядом, важко дихаючи й підперши руками боки.
— Я ще в житті не бачила, щоб так поводилися за обіднім столом! Можна подумати, що ми в зоопарку. Гляньте, що ви зробили з кімнатою. Її треба негайно прибрати, і це ви… ви всі… наведете тут лад!
Пані Амброзія хлипнула.
— Це він розпочав, — буркнула вона, показуючи на Сіґурда.
— Цей чоловік — бойовий вікінг, — урвала її пані Тиблетовата. — Як він ще мав поводитися? Його не вчили манер… на відміну від вас. А тепер — за роботу. Тіме, принеси мені Сіґурдового меча!
Тім вибіг з кімнати й невдовзі повернувся з важкою зброєю.
Пані Тиблетовата взяла в руки меча й стала наглядати за Амброзіями, котрі отримали для роботи відерце і швабру.
— Оце закінчимо з цим і негайно їдемо звідси геть! — просичав пан Амброзій. — Це найгірший готель, у якому ми зупинялися. Суцільний хаос, і ставлення до нас — як до рабів.
— Працюй і не патякай, — застерегла його пані Тиблетовата, штурхаючи Носодлубом.
Пан і пані Еліс попадали у крісла на кухні.
— Що нам тепер робити? Троє наших клієнтів покидають готель, а залишається непроханий гість, який шпурляється підливкою. Ой, Кіфе, таж ми збанкрутуємо. У нас ніколи не буде грошей, щоб навести тут лад!
Обличчя її чоловіка закам’яніло. Це все була сувора правда. Тут одчинилися двері до кухні й увійшла пані Тиблетовата.
— Чого це ви тут розсілися? Це що, не ваш готель? Ану до роботи. Люди й досі чекають там обіду, та й Сіґурд, мені здається, ще не наївся досхочу. Зваріть-но якісь сосиски, а я приготую овочі. Швидше, рухайтеся!
5. Великі переміни