Читать «Вікінг у моєму ліжку» онлайн - страница 11

— Ще один зайвий рот, — зітхнула пані Еліс.

— Так. Ну, але він мусить заробити собі на прожиття. Може допомагати нам мити на кухні посуд.

— Він, мабуть, уже голодний, — припустила пані Еліс. — Нехай спускається з нами на обід. Може сісти собі в кутку їдальні.

— Ти зголоднів? — весело поцікавився Тім. Сіґурд насупив чоло. — Ой, Сіґі, ну, знаєш, харчі, закусочка, смачні шматочки… гам-гам-гам.

Тімів батько аж очі закотив, почувши цю високоінтелектуальну бесіду.

Сіґі й далі нічого не розумів, аж поки Зоя стала вдавати, що їсть. Тут його очі засвітилися, і він обома кулаками почав гатити себе по животі. Тоді зробив руками коло в повітрі, немовби показуючи, який величезний у нього з’явився апетит.

— Цього я й боялася, — зітхнула пані Еліс, коли вони спускалися сходами.

Вікінг уже більше доби не мав ані крихти в роті, тож він подивився на решту гостей у їдальні таким зажерливим поглядом, немовби волів проковтнути їх усіх. Це так не сподобалося подружжю Амброзіїв, що вони бридливо затулилися картками з меню, тоді як їхній чарівний синочок Роджер заповзявся з’ясувати, як швидко можна випорожнити сільничку в глечик з водою.

Сіґурд вирячився на чистесенькі білі скатертини й серветки, на посуд, ножі й виделки. Якась чудасія, подумав він. Узяв столового ножа, провів пальцем по лезу й пожбурив його на підлогу. Кому такий ніж потрібен! Та ж отаким нещастям навіть коника не вбити.

Зоя принесла смажене курчатко й поставила його на стіл. Не встигла вона відвернутися, щоб піти по овочі й підливку, як Сіґурд миттєво схопив курячу ніжку і зжер її рівно за три секунди. Відгриз зубами м’ясо, а кістку пожбурив через плече. Та полетіла аж на сходи, відбилася від поручнів і лупнула Роджера ззаду по потилиці.

— Ой! Та я ж нічого не робив! — зойкнув Роджер, думаючи, що то його ляснув у вухо батько.

Коли Зоя принесла підливку, Сіґі схопив миску й почав з неї пожадливо сьорбати, гадаючи, що це якесь пиво.

Зробив два потужних ковтки. Його очі мало не луснули, щоки розбухли, й він виплюнув усе випите прямо на скатертину.

— Сіґі! — крикнула Зоя. — Навіщо ти це зробив?

— Бе-е-е, — відповів Сіґурд, витираючи рота рукавом.

Решта гостей нажахано на це дивилися. Пані Амброзія нахилилася над сином і зашепотіла йому на вухо:

— Навіть не подумай отак себе колись поводити, Роджере. Цей чоловік — потвора.

Зоя спробувала була покласти на Сіґурдову тарілку трохи брюссельської капусти й моркви, але він це все змів на підлогу. Хотів їсти м’ясо… багато м’яса. Він відштовхнув убік стільця і рушив до інших столів, хапаючи рештки курчат і запихаючи їх собі до рота.

— Стривайте, — запротестував пан Амброзій. — Це моя курка!

Він спробував схопити Сіґурда за руку, але вікінг загарчав і зміряв його таким лютим поглядом, що той одразу сховав свої долоні поміж ногами.

— Ти боягуз, Герберте Амброзій, — засичала його дружина. — Ану покажи, на що ти здатний. Скажи, щоб він віддав твою курку!

— Але ж він її з’їв!

— Не виправдовуйся! Ти просто тюхтій. Я завжди знала, що ти тюхтій. Був тюхтієм, коли ми одружилися, і так тюхтієм і залишився.