Читать «Вікінг у моєму ліжку» онлайн - страница 14

— Я роблю чисто грілки, — пробурмотів собі під ніс Сіґурд, озираючи кухню. Зібрав в оберемок брудний посуд, відчинив пральну машину і запхав усе туди.

— Роблю чисто швидко грілки, просто-барабосто, — вимовив Сіґурд, а тоді увімкнув машину. Сів на крісло й став спостерігати.

Пральна машина заповнилася водою. Запрацювала. Тарілки стали дзенькати, наштовхуючись одна на одну. Одна з них розбилася. Інша трісла. Машина зупинилася. Сіґі вибалушився на неї. Хотів уже було відчиняти дверцята, коли все в машині закрутилося в протилежний бік. Пролунав жахливий брязкіт і тріск. Щось у машині страхітливо заскрипіло, а тоді почувся радісний дзенькіт склянок і тарілок, що розліталися на дрібнесенькі друзки.

Сіґурд зірвався на ноги. Явно, що такого не мало бути. Він почав сварити пральну машину:

— Ні, ні! Ти чисто, роби чисто грілки!

Вікінг безпомічно заклацав кнопками і раптом увімкнув центрифугу.

Уламки посуду закружляли дедалі швидше, а Сіґурд лише зачудовано смикав себе за бороду. Якраз тоді, коли в кухню, почувши шум, прибіг пан Еліс, Сіґі відчинив дверцята машини. З неї на шаленій швидкості шугонули шматочки порцеляни і декілька літрів мильної води.

Пан Еліс заверещав, кинувся до розетки і вирвав із неї шнур живлення. Пральна машина поволі зупинилася.

Сіґі стояв у глибоченькій калюжі, з якої стирчали, мов рештки затонулих кораблів, сотні шматочків розтрощених тарілок. Він нахилився і підібрав один шматочок. Засмучено на нього глянув і вимовив з ноткою журби:

— Грілки стали малі.

— Я покажу тобі грілки, волохата галушко! — заволав пан Еліс. — Дивися, що ти накоїв! Дивися! — він схопив кухонного ножа й почав підступати до вікінга, котрий позадкував до дверей. — Негайно забирайся до своєї кімнати і там сиди! Не смій виходити з неї, поки я не дозволю. Чув мене? Ану, ПІШОВ!

Важко сказати, зрозумів Сіґі ці слова чи просто налякався ножа, але він потупотів угору сходами, перестрибуючи відразу по чотири сходинки, й забарикадувався в дванадцятому номері.

Після цього епізоду з пральною машиною між Елісами відбулася серйозна розмова.

Пан Еліс наполягав на тому, щоб Сіґурд забирався геть, адже їм аж ніяк не по кишені тримати його в готелі, який і так не дає прибутку.

Зоя й Тім мало не розплакалися, особливо коли їхня мама підтримала батька.

— З цим Сіґурдом у нас суцільна халепа, — додала вона.

— Але ж куди він, мамо, піде? — зашморгала носом Зоя. — Ви ж не виженете його на вулицю.

— Ні, — кинув пан Еліс. — Але ми запросто можемо посадити його на човен і відправити назад у Данію.

Усі замовкли й витріщилися на пана Еліса.

— Не треба так на мене дивитися, — буркнув він. — Хотів би я знати, що тут такого? Він же приблукав до нас саме звідти. Приплив сюди, то й назад спокійно може поплисти. Самі подумайте!

На узбережжі можна було побачити химерну процесію. Тім і Зоя смикали тата в надії, що він передумає. Пані Еліс повторювала, що це єдиний вихід і що Сіґурду буде набагато затишніше вдома, у рідній країні.

Сам Сіґі взагалі не розумів, про що йдеться, і з великим зацікавленням розглядав човни у гавані. Показував на них і жваво щось говорив по-своєму.