Читать «Гармидер у школі» онлайн - страница 42

У вестибулі, чекаючи на збори, сиділа зграйка збуджених дітей, вбраних у найрізноманітніші і різнобарвні костюми. Мішель нарешті прийшла-таки з мавпочкою свого дядька, хоча це виявилася не справжня мавпочка. Це була ганчір'яна іграшка без одного вуха. Дядько Мішель ще й досі вкладався з нею спати.

Єдиною особою, яка прийшла без маскарадного костюма, була місіс Вухокрут. Проте вона виглядала приголомшливо і несподівано: завуч усміхалася.

— Так гарно бодай раз побачити її усміхненою, — сказала секретарка Білосніжці, тобто місіс Пател.

— Так, і мені цікаво, чого це вона усміхається.

У вестибуль увійшов містер Притул, і збори почалися. Директор теж був у маскарадному костюмі, перебраний за вдову Твонкі, хоча його розкішні вуса все-таки дещо його виказували. Він повідомив дітей про розклад на сьогодні:

— Як ви знаєте, сьогодні в нас день відкриття бібліотеки, і мер люб'язно погодився завітати до нас і провести церемонію відкриття. Я впевнений, що він буде радий побачити такі чудові костюми, не забувайте, що за найкращі з них призначатимуть призи. А ще до нас прийдуть журналісти і робитимуть фото для газет. Ранок намічається дуже цікавий, тож не забувайте, що треба чемно поводитися перед нашими поважними гостями і…

Цієї миті подвійні двері у задній частині вестибулю розкрилися, і ввірвалася місіс Вухокрут. Вона шалено махала руками вдові Твонкі, і голос містера Притула обірвався. Завуч швидкою ходою перетнула вестибуль і стала щось довго нашіптувати містерові Притулу. Він нахмурився, зітхнув і звів очі до неба з виразом глибокої зневіри. Тоді він повернувся до дітей.

— Мені дуже шкода, — почав він, — але тут сталася деяка накладка. Місіс Вухокрут сказала, що секретарці тільки-що дзвонили з мерії, щоб передати, що мер сьогодні не зможе прийти, бо в нього є важливіші обов'язки. Він просить його вибачити, але він не зможе відкрити нашу нову бібліотеку.

Діти були страшенно розчаровані. По вестибулю прокотилося таке тяжке зітхання, яке змусило би здригнутися навіть найбільш зачерствіле серце.

Нещасний містер Притул відчайдушно намагався придумати щось, що могло би врятувати становище. Він підняв руку, просячи тиші:

— Не забувайте, що ми маємо прекрасні костюми і що сюди прийде преса, щоб зробити знімки…

Місіс Вухокрут знову почала шепотіти йому на вухо, і він у відчаї відвернувся. Цього разу завуч взяла слово:

— Оскільки мер не зможе прибути, журналістам нема сенсу приходити і робити знімки, тому я зателефонувала до редакцій і скасувала їхні візити. Боюся, діти, що сьогодні до нас взагалі ніхто не прийде.

Лілія Гармидер дуже уважно спостерігала за місіс Вухокрут. Їй було цікаво, чому це завуч виглядає такою задоволеною.

Хоча місіс Вухокрут дивилася на дітей дуже серйозно, у її вигляді було щось, що змусило Лілію запідозрити, що вона всього лише вдає. Вона тихенько піднялася зі свого стільця і поспішила порожнім коридором до кабінету секретарки.

— Це жахливо, — сказала секретарка. — Діти, мабуть, такі розчаровані. Я просто не могла повірити, коли місіс Вухокрут прийшла і сказала мені, що мер скасував візит і що вона повинна попередити журналістів, щоби ті не приходили.