Читать «Гармидер у школі» онлайн - страница 44

— Віддайте мені мої штани! Це обурливо! Я мер, поставте мене на землю!

— Заткнися, ти, падлюко! — проревіла Саманта своїм найлютішим піратським голосом. — Інакше я відріжу тобі вуха!

— О-о-ой! — злякано видусив із себе мер і тут же замовк.

Кілька працівників магазину і покупців намагалися прийти мерові на виручку: вони кинулися на викрадачів, озброївшись вішаками, підставками для капелюхів, парасольками і сумками.

Однак у піратів були куди кращі практика і вправність, набуті на шкільному майданчику, і вони легко відбили контратаку. Вирвавшись надвір, пірати увіпхнули мера у швидку допомогу.

Міс Гармидер різко рушила з місця з виском шин, залишивши за собою хмарку диму і сморід паленої гуми. Навздогін за нею із завиванням сирен кинулися дві поліцейські машини, які тільки що прибули на місце події.

— Блискуче! — сказав Гері, вихиляючись у вікно. — Мені подобається бути піратом.

Поки швидка допомога під'їхала до школи, мер встиг отримати назад свої штани, а міс Гармидер пояснила йому, у чім річ, і як місіс Вухокрут намагалася їх усіх обдурити.

— Прошу мене вибачити, — сказала вона, — але ми не могли втрачати часу. Я мусила доставити вас якомога швидше. Усі діти досі у школі, вбрані в костюми, чекають, коли ви відкриєте бібліотеку.

Мер сидів спереду біля неї, чіпко хапаючись за краєчок сидіння, коли машина проходила повороти, стаючи дибки на два колеса. Він обернувся до Лілії зі слабкою, але захопленою усмішкою:

— Це так весело, — вичавив він. — Мені вже сто років не було так весело. Подумати тільки, мене викрали десятирічні пірати! Якби-то всі відкриття бібліотек були такими! З цього вийде гарна стаття для газети. Швидше, отам поверніть вулицею наліво, це коротша дорога.

Швидка допомога ще не встигла зупинитися на стоянці біля школи, як усі вже повискакували з неї і кинулися до школи, очолювані міс Гармидер.

— Переговори залиште мені, — шепнула вона, коли вони ввійшли у вестибуль. На них очікуюче дивилося море облич.

— Що відбувається? — закричала місіс Вухокрут.

Лілія усміхнулася до неї.

— Усе гаразд, місіс Вухокрут. Просто сталося деяке непорозуміння. Дозвольте мені представити вам пана мера. Він прибув, щоб усе-таки відкрити нашу бібліотеку.

— Але це неможливо! — випалила завуч. — Я не можу цього дозволити!

Тут, ніби щоб додати ваги словам місіс Вухокрут, подвійні двері різко розчинилися, і у вестибуль ввірвалися четверо полісменів.

— Усім залишатися на місцях! — закричав інспектор Хоул. — Ви всі заарештовані!

Містер Притул, чи то пак вдова Твонкі, виступив уперед із явно привітною усмішкою:

— О, теж маскарадні костюми! — почав він. — Хіба ж це не гарно, діти? Репортери теж переодяглися.

— Я не репортер, я справжній полісмен! — заверещав інспектор Хоул. — А вас заарештовано за викрадення, збройний напад, перевищення швидкості і… і… і…

Інспектор Хоул раптом замовк і подивився на містера Притула з непідробним жахом: