Читать «Гармидер у школі» онлайн - страница 40

— Нам? Міс Гармидер послала нас по дещо. Вона сказала, що воно у цій шафі.

Трейсі усміхнулася і підійшла до шафи. Джон повільно піднявся на ноги, а за ним іще дехто з його однокласників.

— Та ну? І що ж це?

— Фарба, — сказалаТрейсі, яка вже встигла відкрити дверцята і помітила кілька баночок з фарбою на поличках. — Вона сказала, що в неї закінчилася яскраво-зелена фарба.

Трейсі встигла зауважити скриньку зі скарбами на верхній полиці і змовницьки підморгнула своїм.

Шестикласники дивилися на них з підозрою. Було несхоже, що вони повірили Трейсі.

— Ой, дивіться! — раптом вигукнула вона, показуючи у вікно, і коли шестикласники відвернулися, ступила на нижню поличку і потяглася за скарбами.

— Що? — буркнув Джон, витріщаючись у вікно.

— Птах, я бачила птаха… великого… величезного птаха, напевно, лелеку… — голос Трейсі з-за поличок звучав приглушено, і Джон обернувся подивитися, що відбувається.

— Злазь! Не можна! — закричав Джон і кинувся до шафи, а за ним половина його однокласників. Зграйка шукачів скарбів відчайдушно намагалася втекти.

Трейсі вчепилася за верхню полицю, але Джон тягнув її за ноги все сильніше, так що вся шафа почала нахилятися. Папір, олівці та баночки з фарбою позлітали з поличок і каскадом посипалися на підлогу. Трейсі заверещала і відпустила шафу, яка одразу зайняла своє нормальне положення. Але шкоду вже було зроблено. Баночки з фарбою, впавши на підлогу, повідкривалися, і суха фарба хмарками здійнялася в повітря. Аркуші паперу порозліталися по всьому класу. Трейсі та її загін з боєм пробивалися до виходу, але чим більше вони пробивалися, тим більше на них насідали шестикласники, і тим більше речей розліталося по кімнаті. У повітря здійнялася різнокольорова хмара фарби.

І тут у клас увірвався великий чорний хижий птах. Повернулася місіс Вухокрут.

6. Помста місіс Вухокрут

Свисток місіс Вухокрут перекрив вереск зарізнобарвлених дітей.

Купа мала раптом перестала смикатися та звиватися і завмерла, в класі запала мертва тиша. Діти налякано дивилися на завуча.

Та стояла у дверях, широко розкривши очі, її високий кок коливався від люті та жаху.

— Що відбувається? — просичала вона і тут же підняла руки. — Ні-ні, я не хочу чути ніяких відмовок, нічого. Така поведінка неприпустима. Трейсі Перкінс, Даррен Веллбрук — думаю, що це ви там під фарбою, — ви навіть не з мого класу. Що відбувається? Ні, не кажіть нічого, — усі у вестибуль, ви всі — і мій клас також. Уперед, руки на голови, йдіть і станьте під стіною у вестибулі, поки я викличу містера Притула і міс Гармидер. Ми скоро з'ясуємо, у чому річ, і у вас будуть проблеми. Якщо ви думаєте, що вже бачили мене розгніваною, то вас очікує дуже неприємна несподіванка. Уперед, кроком руш!

Тридцятеро покритих фарбою учнів потяглися ланцюжком у вестибуль і вишикувалися під стіною. Подвійні двері гримнули, повернулася місіс Вухокрут з потемнілим, як грозова хмара, обличчям, тягнучи за собою спантеличеного містера Притула і міс Гармидер.

Почалося розслідування, і дуже швидко місіс Вухокрут з'ясувала причину безпорядку: