Читать «Гармидер у школі» онлайн - страница 39

— Ага, ти — той хлопець там за дверима!

Голос Вухокрутки було чути навіть у гардеробі, де решта шукачів скарбів скулилися і затамували подих. Двері різко відчинилися, і місіс Вухокрут пронизала Тоні своїм паралізуючим поглядом:

— Що це ти тут робиш, Тоні Вільямс?

Бідолашний Тоні потупив очі та з усіх

сил старався придумати якусь хорошу відмовку, але з цього нічого не вийшло:

— Не знаю, місіс Вухокрут, — прошепотів він.

— То ти не знаєш? Он як? Тебе послала міс Гармидер?

— Е-е, так, ні, так, тобто ні.

Завуч схопила Тоні за плече залізною хваткою:

— Будеш стояти в моєму класі під стіною, поки не придумаєш розумну відповідь. Вперед!

Тоні зник за дверима, і вони зачинилися за ним.

— Спрацювало просто прекрасно, Трейсі, — сказав Даррен.

— Ну, вибачте, — сказала Трейсі. — А може, в когось є кращі ідеї? Як би там не було, коли місіс Вухокрут відкрила двері, я помітила, що в тому кутку стоїть велика шафа. Не сумніваюся, що вони сховали скриню зі скарбами власне у цій шафі. Ось тільки як нам виманити Вухокрутку з класу, щоби ми могли туди зайти?

— Передати їй повідомлення, — сказав Гері. — Сказати їй, що її хоче бачити містер Притул, чи щось таке.

Шукачі скарбів подивилися на Гері.

Це була вже третя гарна ідея, висловлена ним за два дні.

Він явно був набагато розумнішим, ніж вони про нього думали.

— Чудова ідея, — сказала Трейсі. — Добре, щодо повідомлення — ну, наприклад, як ви ставитеся до такого: «Містер Притул просив передати, що вам телефонують у важливій справі»? Тоді їй доведеться піти до його кабінету. Піти, а тоді повернутися — це ж купа часу. Ходімо!

Решта дітей просто дивилися на неї.

— Ти це придумала, — сказали вони, — ти і йди.

Трейсі промимрила собі під ніс кілька страшних погроз, але вибору в неї не було, і вона це знала. Дівчинка глибоко вдихнула повітря і пішла до драконової нори.

Перед дверима вона зупинилася й озирнулася на гардероб.

— Давай! — просичали Даррен і Гері.

Трейсі через силу ковтнула слину і постукала. Вона почула кроки за дверима. Скрипнула клямка. Двері відчинилися, і серце Трейсі зупинилося в грудях.

— Ну? А тепер що?

— Місіс Вухокрут, містер Притул просив передати, що вам телефонують у важливій справі.

— Справді? А чому він послав тебе? Чому він не прийшов сам?

— Я… я не знаю, — затнувшись, вимовила Трейсі. — Я була в секретарки, коли задзвонив телефон, а тоді він вийшов, побачив мене і послав до вас.

Трейсі сама була вражена власним нахабством. Завуч грізно подивилася на своїх учнів.

— Ніхто ні слова, поки я не повернуся, — наказала вона. — Робіть математику.

Місіс Вухокрут гордо покрокувала коридором. Як тільки завуч зникла за рогом, шукачі скарбів вискочили з гардеробу і ввірвалися в кабінет.

Уже в дверях до них раптом дійшло, що вони не врахували одну маленьку проблему: вони позбулися місіс Вухокрут, але не позбулися її класу. Шестикласники погрозливо дивилися на них, а Джон вимогливо промовив:

— Що вам тут треба?

Трейсі знову довелося посилено поворушити мізками.