Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 323

— Відступили! — вигукнув він. — Усе добре, що добре кінчається!

Я не думаю, щоб для мене все добре закінчилося, оскільки рана моя була серйозною. Ми побачили невеликі загони кавалерії на нашому правому і лівому флангах, до яких підійшло підкріплення з трьох тисяч воїнів із резерву. Стрілою полетіли вони на безладні ряди військ Зорайї. І цей натиск вирішив кінцевий результат битви. Ворог швидко відступив за струмок, де вишикувався в новому порядку. Я одержав наказ від сера Генрі рушати вперед. Із загрозливим ревом, гойдаючи прапорами і блищачи списами, залишки нашої армії рушили вперед, поволі, але нестримно, залишивши позиції, на яких звитяжно трималися цілий день.

Тепер настала наша черга нападати. Ми йшли через маси убитих і вмираючих і дісталися вже до струмка, коли раптом переді мною з’явилося незвичайне видовище. До нас стрілою мчав хтось у повній генеральській формі Цу-венді, вчепившись руками за шию коня і притиснувшись до неї. Коли він під’їхав ближче, я впізнав у ньому Альфонса. Помилитися було важко, бачачи величезні чорні вуса. За хвилину він був скинений і лежав на землі, щасливо уникнувши ударів, поки хтось з наших не схопив його коня за вуздечку і не привів його до мене.

— Це ви, добродію, — вимовив Альфонс, заїкаючись від страху, — слава Богу, це ви! Ох, що я пережив! Перемога за вами, за вами! Вони біжать, підлі боягузи! Але, вислухайте мене, добродію, а то я забуду. Королеву хочуть убити завтра вдосвіта, в палаці Мілозиса! Варта покине свої пости, і жерці вб’ють її! Так, вони не знають, що я підслухав їх, сховавшись під прапором!

— Що? — вимовив я, вражений жахом. — Що це означає?

— Я говорю вам, добродію, що цей диявол Наста разом із верховним жерцем вирішили вбити її. Варта залишить відкритими маленькі ворота, що ведуть на сходи і піде. Тоді Наста і жерці ввійдуть до палацу і вб’ють королеву!

— Ходімо зі мною! — сказав я, наказавши штаб-офіцеру прийняти командування загоном, і галопом помчав, ведучи за собою коня Альфонса, туди, де я думав знайти Куртіса. Наші коні топтали тіла вбитих, розбризкували калюжі крові, поки ми побачили сера Генрі верхи на білому коні, оточеного генералами.

Як тільки ми наблизилися до нього, війська рушили. Голову Куртіса обв’язувала скривавлена ганчірка, але погляд його був ясний, як завжди. Біля нього був Умслопогас зі скривавленою сокирою в руках, свіжий і задоволений.

— Що сталося, Квотермейне? — крикнув він.

— Погана звістка! Викрито змову вбити королеву завтра на світанку! Альфонс тут, він утік від Зорайї і підслухав розмову Насти з жерцями!

Я повторив йому слова Альфонса.

Куртіс зблід, як смерть, і підборіддя його затремтіло.

— Удосвіта! — пробурмотів він. — Тепер ще тільки захід сонця. Світає о четвертій годині, а ми пішли за сотню миль від Мілозиса. Що робити?